Рашисти окупували районний центр Куп’янськ на Харківщині ще наприкінці лютого. Newsroom з’ясував, як п’ятий місяць в окупації живе місто, де до війни діли майже 27 тисяч людей.
Поступово місцеві жителі опинилися в повній інформаційній ізоляції — у місті не працює інтернет і практично відключено мобільний зв’язок.
Рашисти посилюють режим на захопленій частині Харківської області
Проте щотижня сотні куп’янчан виїжджають на вільну територію, роблячи вибір на користь України. Про захоплення міста, колаборантів та життя в окупації ми поговорили з одним із нещодавно евакуйованих мешканців на ім’я Арсен.
— Повернемося до трагічних днів кінця лютого. Як відбувалася окупація міста?
— Окупація розпочалася 26 чи 27 лютого, коли росіяни підійшли до міста і почали домовлятися із мером. Я зі свого вікна бачив танк із російським прапором і солдатів з автоматами.
— Як реагували на це місцеві жителі?
— Мені здається, більшість жителів були шоковані. Я не пам’ятаю якихось радісних вигуків “Росія!” Швидше за все, чекали, що буде далі.
— Як поводилися самі окупанти? І хто це був — росіяни чи підрозділи з так званих ЛДНР?
— Я точно не знаю, не розмовляв із ними. Але за словами моїх знайомих, заходили і росіяни, і люди з “республік”, переважно з “ЛНР”.
Поводилися вони нормально, якщо можна так сказати. Не тероризували спочатку місцеве населення. Але “віджали” бізнес чи навіть квартири у багатих куп’янчан.
Ще було мародерство. Магазин “Єва” пограбували, кіоски звичайні із цигарками. Небагато “АТБ”.
— А що вони там брали?
— Що лишилося, те й мародерили. Кажуть, що у “Єві” на Ковшарівці винесли все, аж до прального порошку. У звичайних кіосках забирали алкоголь та цигарки.
— Ви згадували, що загарбники вели переговори з мером Куп’янська Геннадієм Мацегорою (зараз його звинувачують у держзраді. — Ред.). Що про це знали місцеві жителі?
— З чуток, росіяни поставили йому умову: або воно здає місто, або ми його розбомбимо і все одно зайдемо. Наш мер вирішив здати Куп’янськ і росіяни, можна сказати, зайшли без жодного пострілу.
— А хтось намагався чинити опір? Чи були підрозділи тероборони?
— Наскільки мені відомо, тероборона, судді, податківці та решта силовиків виїхали з міста ще 24 або в ніч проти 25 лютого. Ще до, скажімо так, “офіційної окупації” вже нікого не було.
— Але частина, мабуть, все ж таки залишилася. У травні, наприклад, заступниці начальника Куп’янського райвідділу оголосили чи підозру в держзраді. За даними слідства, вона їхала перед колоною окупантів та “розчищала” їм дорогу.
— Звичайно, були й такі, хто лишився. До мене доходили чутки, що поліція на службових машинах супроводжувала їх (російських окупантів. — Ред.). Але основна частина все ж таки виїхала.
— Відразу після окупації у Куп’янську проходили проукраїнські мітинги. Як це відбувалося і чим скінчилося?
— Перший мітинг був наступного дня або за два дні після “офіційної окупації”. Люди виходили, але їх було небагато. У моїй хаті деякі з сусідів ходили по квартирах і запрошували: “Хлопці, давайте вийдемо і покажемо, що ми хочемо бути з Україною”.
Вперше на мітингу було близько 100 людей. Їх розігнали — без стрілянини, але застосовували світлошумові гранати. Потім був ще один мітинг, але ще менше людей.
Бо всім страшно було. Навіть якщо ти дуже любиш Україну — виходити страшно, бо люди з автоматами непередбачувані. Невідомо, що в них у голові і чи не почнуть вони стріляти.
— Що було далі? Як жило місто в окупації?
— Далі все стихло. І у військовому плані, і у плані звичайного життя. Люди чекали, як далі розвиватимуться події.
Мацегора закликав мешканців виходити на роботу, відкривати магазини, батьків — вести дітей до школи. Але люди спочатку боялися провокацій з боку окупантів. Багато хто чув, що у Харкові бомбардували школи — і як туди відпускати дітей? Ще я думаю, що багато хто боявся репресій за свою позицію.
Перший час магазини було закрито, купити щось було майже неможливо. Працювали лише “Посад” та АТБ, які продавали залишки товарів. Багато хто, і я в тому числі, виживав за рахунок своїх грошових та продуктових запасів. Ринки працювали, але товарів на них було небагато.
— Однією з основних проблем на окупованих територіях називають переведення в готівку грошей. Чи стикалися ви з цим?
— Я встиг зняти гроші зранку 24 лютого. Пощастило. І то я не зміг зняти все, бо у банкоматі не було необхідної суми. Хтось ще раніше встиг.
Після цього грошей уже не було і зняти їх було неможливо. Але десь до середини березня ще працювали термінали і можна було щось купити, розплатившись українською карткою. Хоча деякі магазини одразу відключили у себе інтернет та приймали лише готівку.
— Ви кажете, що в Куп’янську під час окупації відключили інтернет. Коли це відбулося? Загарбники якось пояснювали свої дії?
— Проблеми з інтернетом розпочалися 8 березня. Цього дня його відключили та знову включили за два дні, 10 березня. Але він уже дуже повільно працював.
Всі кинулися читати
новини, тому що ми переживали за Харків, Київ та інші регіони. Намагалися зв’язатися з друзями та родичами. А десь 26-28 березня інтернет вже повністю відключили у всьому місті.
Ми думали, що це тимчасово, і за тиждень мережа знову запрацює. Але на момент мого виїзду наприкінці червня інтернет так і не з’явився.
— А що з мобільним зв’язком?
— Зв’язок повністю відключили 5-6 квітня. Повністю всі оператори. До цього, я так розумію, окупанти тестували кілька днів відключення. Тому що вечорами зв’язок зникав на годину-дві.
Десь наприкінці квітня з’явився зв’язок від “Київстару” і лише в окремих частинах міста. Там, де вона працювала, збиралися люди — це бачили інші й розуміли, що можна дзвонити. Хоча вона працювала дуже погано — абонента потрібно було набирати до 50 разів, щоб додзвонитися.
Плюс я помічав, що після певних слів, наприклад “Донбас”, зв’язок відключався.
— Тобто, мабуть, окупанти прослуховували дзвінки?
— Я впевнений, що вони слухали.
— Зрозуміло. На частині окупованих територій рашисти намагаються запровадити свою валюту. Як це відбувалося у Куп’янську?
— У Куп’янську казали, що рубль стане єдиною валютою ще з 1 квітня. Але активно його почали запроваджувати з початку травня, коли почали видавати “одноразову допомогу”. По 10 тисяч рублів пенсіонерам, людям з інвалідністю тощо.
Цінніки на ринках були і в рублях, і в гривні, але люди розплачувалися переважно нашими грошима. Гривня на момент мого від’їзду вільно ходила. На державних підприємствах досі платять у гривні на картку.
— Я думаю, всі ми пам’ятаємо звірства у Бучі. Знаходили сліди розправ та на звільнених територіях Харківської області. Чи відомо вам про якісь злочини росіян у Куп’янську?
— Зі мною, моєю сім’єю чи знайомими такого не відбувалося. Але, за чутками, росіяни часто “віджимають” речі, що сподобалися.
Тобто на блокпосту можуть зупинити маршрутку та попросити всіх чоловіків вийти з паспортами. Дивляться за списком, мабуть, шукають певні прізвища. І за цих процедур людини могли відвести вбік і забрати у нього телефон, якщо він їм сподобався. Так само годинник або інші речі.
Ще кажуть, що з нашого піщаного кар’єру вивозять пісок до Білгородської області. Ліс вирубують та вивозять туди.
— Цим займаються росіяни чи місцеві колаборанти?
— Я думаю, що це колаборанти у зв’язку з російськими військовими.
— Які зараз настрої в місті, на вашу думку?
— Мені здається, що більшість куп’янчан — конформісти. Вони бу
йдуть жити за будь-якої влади, аби платили пенсії та зарплати. Хоча, напевно, це більше стосується людей похилого віку.
Ті люди, які за Україну, зараз бояться говорити про це. Із зрозумілих причин.
— Щопонеділка з Куп’янська та інших громад проводять евакуацію. Чи багато, на вашу думку, тих, хто хоче виїхати на вільну територію України?
— Як на мене, таких людей багато, але вони дуже довго вирішуються. Я теж довго вирішував, чи їхати. Тому що це може бути небезпечним, є загроза обстрілу. Люди бояться загинути у дорозі.
До того ж багатьох зупиняє відсутність житла чи тимчасового притулку на вільній території. Не всі мають можливість у когось зупинитися.
Але все одно — дуже багато людей хоче виїхати і окупанти щоразу випускають все менше.
Коментарі