На початку XX століття власник тютюнової фабрики в Харкові П. Бурас відкривав на своїх землях парк “Парадиз”, розташований біля витоків річки Саржанки. Однією з особливостей парку був потужний ключ джерельної води. До цього часу про існування криниці в цих місцях знали тільки місцеві поміщики, оскільки з давніх пір ця місцевість належала до земельної дачі хутора Саржин Яр або просто Саржин.
У Харкові показали, як виглядає зоопарк за два тижні до відкриття (Фото)
Тут було зручно, через землі проходила велика поштова дорога за Золочів і далі на Суми, був вихід до річки Лопань. Річка Саржинка, яка і дала ім’я хутору, була потужним джерелом води для водяних млинів. Сам хутір спочатку розташовувався на правому березі Саржанки.
Саржин хутір, 1777 рік
Першим власником хутора став полковий сотник Харкова, пізніше сотник Тишковський – Філіп Леонтійович Черняк, з роду Полтавського полковника Леонтія Івановича Черняка. У 1707 році Філіп Черняк поставив на річці Саржинка водяний млин, а поруч заснував і хутір Саржин. Після нього хутором і млином володів його син сотник Липецький Іван Пилипович Черняк, а коли він помер, – то його вдова Пелагея Степанівна. Після смерті чоловіка сотничиха вийшла вдруге заміж, тепер уже за останнього в історії полковника Харківського слобідського козацького полку – Матвія Прокоповича Куликовського.
Дев’ять слонів Харківського зоопарку: циркачі та вантажовози
При Саржиному хуторі у 1777 році було 145 десятин землі, а проживало в ньому 36 чоловіків і 40 жінок. На річці Саржиному в земельній дачі хутора було два ставки, на верхньому якраз і стояв водяний млин на два борошняних постави. Млин діяв тільки навесні та восени, коли в ставку була достатня кількість води, і давала річного доходу 10 рублів. Не варто вважати, що це було мало, оскільки більшість млинів на маленьких річках отримували лише відсоток від помельного хліба.
Хутір Саржин володіння титульної радниці Анни Мигріної, 1850 рік
Економічна примітка 1782 року описує, що в ставках водилася риба. “… Щуки, окуні, лини, плотва, в’юни та раки, яка вживається в ужиток поміщиків. Вода в річці для людей і худоби здорова. Земля якість має чорноземну з піском. З посіяного на ній хліба краще народиться жито, пшениця, ячмінь, гречка та конопель, а інші насіння й сінешні покоси безпосередніх. Ліс росте дров’яною вільховою, який для поташу не здатний. Піддані черкаси перебувають на виробництві та задовольняються хліборобством і скотарством, до чого й схильні. Жінки понад польові роботи вправляються в рукоділлі, прядуть льон, плоскінь і шерсть, тчуть прості полотна та сукна для свого вживання”.
“Харківський Бенксі”: ТОП-10 стріт-артів Гамлета
У кінці XVIII століття Куликівський продав Саржин хутір. У них і без того було багато земель, разом з тим йшли вже десятки років суди з дворянським родом Квиток за село Гуляй Поле, будувалася садиба в Харкові, пізніше в Рокитному, грошей постійно не вистачало. Саржин хутір купив дворянин губернський секретар Андрій Іванович Павлов, йому ж належав і ближній хутір до Харкова – Підгірянка. До 1804 році в Саржиному хуторі побудували панський дерев’яний будинок для приїзду власника, а число жителів зросло до 50 чоловіків і 50 жінок.
Саржин Яр на плані Харківського уїзда, 1895 рік
До 1850 року в загальній дачі Саржин і Підгірянка було 350 десятин землі, загальна оцінка маєтку становила майже 29 000 рублів сріблом. Близькість до Харкова, прекрасні види, великий сад, вікові дуби, чисті ключі води, нарешті глини для цегельного виробництва, робили його ласим шматочком для городян, мають гроші. Вже до цього часу тут було троє великих землевласників: поручик Микола Андрійович Павлов, Іван Андрійович Павлов і їх сестра – дружина лікаря Анна Андріївна Мігріна. Ще одна частина була виділена в окремий хутір Павлівка, який належав Ганні Василівні Степановій, уродженої Павлової.
Станція молодих натуралістів, колишня територія маєтку Саржин хутір. Фото Андрея Парамонова, 2021 год
Селянська реформа 1861 року суттєво змінила топографію маєтку Павлових. Крім невеликих ділянок, проданих для цегельних заводів, тут можна виділити три основні частини, насамперед Павлові зберегли за собою частину земель, які іменувалися Стара Павлівка. Тут власниками були Василь і Микола Павлові. Частина земель відійшла колишнім кріпакам Павлових, що звільнилися завдяки селянській реформі, вона стала іменуватися Нова Павлівка. Ще одна частина була у володінні Миколи Степановича Мігріна, а його дружина Софія Генріховна постійно скуповувала землі, що були дотичними, так стало формуватися селище Мігріна. Всі вони увійдуть в межі міста Харкова з 1 січня 1924 року та гідні окремої розповіді.
Старовинний дуб і сосна Веймутова на землях колишнього Саржиного хутора
Закінчити ж розповідь про Саржин хутор хочеться місцевістю, яка сьогодні називається “Соснова гірка” та примикає до вулиці Клочківської. Часто доводиться чути всілякі легенди про появу цієї місцевості, які пов’язують їх з якимись хворими дітьми багатого поміщика. Насправді місцевість соснової гірки відносилась як раз до хутора Саржин, до 1850 року ними володіла Анна Андріївна Мігріна, потім її син лікар Олександрівської лікарні статський радник Микола Степанович Мігрін. Ще на початку XIX століття тут був розбитий великий сад, а на території нинішнього Еколого-натуралістичного відділу Харківського обласного палацу дитячої та юнацької творчості по вулиці Коцюбинського 15, якраз і розташовувалася колишня садиба Павлових-Мігріна, яка називалася Саржин хутір.
Коментарі