Сьогодні я ходила на акцію під облраду підтримати команду Дениса Скорого з Онкоцентру (депутати не продовжили Скорому контракт на наступні 5 років, проігнорувавши голосування). Це найменше, що я могла зробити для людей, які врятували мені життя!
Розумію, не всі знають, що в грудні 2019-го мені зробили надскладну операцію на печінці, видаливши пухлину. Зробили вчасно: вона була настільки великою, що від невеликого удару чи падіння могла просто розірватися. А ще заважала мені дихати, їсти, спати. І знаєте, що радили знайомі і френди у ФБ? Асторологів, екстрасенсів, спеціалістів із психосоматики, гомеопатів і інших цілителів. Тьху!
Я вірю в науку, медицину і лікарів, які є не тільки висококваліфікованими фахівцями, але й людьми, що заспокоюють, підтримують і дають надію пацієнтам. Усе це я бачила на власні очі. У моїй присутності повідомляли про онкологію, призначали надскладні процедури, заспокоювали родичів, відповідали на сотню запитань. І це було дуже етично й спокійно.
І головне. Я прийшла в Онкоцентр “з вулиці”. У мене підозрювали саркому, і черговий лікар, до якого я потрапила на швидкій у вересні 2018-го сказав: “Езжайте в Померки. И падайте в ноги к Скорому. Если не поможет он, не поможет никто!”.
Падати в ноги не довелося. Денис Ігорович прийняв нас із чоловіком в порядку живої черги, і побачивши моє бліде обличчя, одразу заспокоїв: “Думаю, у вас не онко. Жити точно будете! Зараз зробите КТ, і про все дізнаємося”. Господи, це був перший лікар у моєму житті, який не залякував, не говорив зверхньо. Навпаки: вислухав, заспокоїв, дав підтримку і надію. І КТ підтвердило: онко нема, але операція потрібна.
Того року я так і не зважилася на операцію. Прийшла в 2019-му. Так само “з вулиці”. І як же людяно до мене ставилися! Пам’ятаю вечір 9 грудня. На ранок в мене запланована операція, ночую в лікарні. О 20.00 зустрічаю в коридорі свою анестезіологиню Марію, і кажу їй: “Йдіть вже додому! Ви маєте відпочити”. А вона: “Юля, в мене ще пацієнти, і завтра перед вами ще робота. Усе буде добре!”. Йду до ординаторської, бо там краще ловить вай-фай, і о 20.30 з кабінету виходить Денис Ігорович. А о 7-й ранку він вже знову на роботі…
Я була просто в захваті від команди цих лікарів! За операцію я не платила ні копійки. Так, ліки й інструменти купували мої рідні, але за роботу й турботу лікарям я віддячила лише примірником своєї книги. І після виписки щиро сказала своїй сестрі й чоловікові: “Онкологія – це дуже страшно. Але коли ти знаєш, що поруч такі хірурги, є надія, що навіть рак можна перемогти”.
І я дуже хочу, щоб круті, чесні, сміливі, надійні, підтримуючі лікарі залишилися у Харкові. Бо це потрібно, перш за все, нам з вами. Депутатам, звісно, все одно, вони лікуватимуться у найдорожчих клініках світу. А для більшості українців ця опція ніколи, на жаль, не буде доступною. Тому підтримувати крутих лікарів важливо!
п.с. На фото я в Онкоцентрі на четвертий день після операції. Уже випила багато кави, маю гарний апетит, переночувала одну ніч вдома, слухаю музику й насолоджуюся ще одним шансом на життя!ъ
Коментарі