Про підземні ходи в Харкові відомо практично з дня заснування міста. Протягом століть галереї обростали легендами про незліченні багатства, книгах з таємними знаннями та навіть про їх розмірах. Про міфи та правдиву історію підземного Харкова Newsroom поговорив з Ігорем Денисенком – представником громадської організації “Діти підземелля”, який не перший рік розчищає ходи під землею в центрі міста.
– Ігорю Миколайовичу, почнемо, мабуть, з легенд. Ходять розмови, що підземний хід був таких розмірів, що в ньому могли роз’їхатися двоє вершників. Звідки беруться такі історії, хто та чому придумує їх?
– Щоб відповісти на це питання, доведеться почати з більш ранніх часів. “Діти підземелля” займаються дослідженнями з 2005 року, але ми далеко не перші на цьому терені. Ще в 1913 році при міській управі діяла комісія з вивчення підземних ходів. Тобто понад 100 років тому в Харкові траплялися провали в підземелля, про які жителі вже не пам’ятали.
Тоді журналісти описували не тільки факти, вивченням яких займалася комісія, а й різні історії, пов’язані з підземеллями. Найпопулярнішою була легенда про “Книгу Доль”.
Вона свідчила, що в провулку Мордвинівському (зараз – Кравцова) під землю провалився кінний жандарм. Вивчати провал відправили двох каторжників. І ті нібито знайшли велику залу, в якої на кам’яному столі лежала відкрита книга, з якої можна було дізнатися своє майбутнє.
Це найпопулярніша легенда. Після її публікації й в газету, і в комісію почали звертатися Харківці, які ділилися своїми історіями. На вулиці Німецькій (зараз – Пушкінська) провалилася під землю корова – і тут же згадали, що неподалік, в районі нинішнього саду Шевченка, були якісь льохи. Звідти нібито йшов підземний хід до річки Лопань, а використовував ці льохи – розбійник Харко. Ось так легендарний засновник міста перетворюється на злочинця.
Ще одна серія легенд пов’язана з величезним розміром підземель. Якщо є дві фортеці, обов’язково народна чутка з’єднає їх підземним ходом. Так сталося з Харківською та Чугуївською, причому нікого не збентежило, що відстань між ними понад 20 кілометрів. І це “був” не просто підземний хід, а обкладений цеглою і 1,5 сажні в ширину і висоту (1 сажень дорівнює 2,13 м. – Авт.). Щоб вершник зі списом міг проїхати. Зрозуміло, такого ніколи не було.
“Вивчати провал відправили двох каторжників. І ті нібито знайшли великий зал, в якому на кам’яному столі лежала відкрита книга, з якої можна було дізнатися своє майбутнє”.
Або, наприклад, люди у себе в голові малюють картину: спускаєшся в який-небудь підвал, потрапляєш в підземелля та можеш обійти весь історичний центр міста. Такого теж ніколи не було. Тому що купецькі льохи – це одне, підземелля, побудовані на кошти та на замовлення священнослужителів – інше, а міські комунікації кінця XIX – початку XX століття, які можуть бути вельми антуражними – це третє. Вони між собою ніколи не з’єднувалися.
Повертаючись до нашого часу. За 16 років ми переконалися, що легенди повторюються та тиражуються. Якихось нових яскравих історій мало. І в Інтернеті, і при опитуванні місцевих старожилів фігурують ті ж легенди, які вже були 100 років тому. Хіба що хтось доповнює їх деталями, почерпнутими з телеекрану, або “спогадами” бабусь та дідусів.
– А що існувало насправді?
– Єдиний документально підтверджений підземний хід Харківської фортеці. Згідно з документами 1668 року, він був довжиною в 16 сажнів (34 метри. – Авт.). Ширина і висота – 1,5 сажні. Він йшов з-під фортечної вежі до урізу води, швидше за все вихід був замаскований. І в документах він згадується не як “Секретне підземелля”, а як “водяний тайник”.
У нього було три призначення: доступ до води на випадок облоги фортеці, а також вилазка з фортеці, причому як великого загону, так і окремого лазутчика. Вже в 1668 році говориться, що “водяна схованка” знаходиться в незадовільному стані. Він не був обкладений цеглою, а дерев’яні перекриття, швидше за все, вже прогнили.
– Виходить у нас був військовий підземний хід, який не зберігся? А які ще підземелля існували в Харкові?
– Так, він не зберігся. Але є досить багато відрізків, фрагментів різних підземних систем. Деякі з них вже не мають зв’язку з поверхнею.
Є досить велика система підземних ходів, близько 210 метрів завдовжки при ширині та висоті 1,8 метра. Вона похована під двором Харківської міськради. При будівництві будівлі виконкому на вулиці Квітки Основ’яненка ця система була частково залита бетоном. Її частково обстежили ще у 2003 році, хоча встановити, хто та для чого будував підземні ходи – не вдалося.
Ще одна система, трохи поменше, є в кінці вулиці Римарської. Так зване “підземелля Фреймана” між будівлями філармонії та ХНАТОБа. Вперше його досліджували ще на початку минулого століття. Хід відкрився при будівництві котловану під майбутню котельню. Він залягав неглибоко, всього у 2,5-3 метрах від поверхні землі, можливо його будували відкритим способом.
Як використовували підземелля, ми поки не можемо сказати, але швидше за все воно мало господарсько-побутове призначення. За розповідями старожилів, під час Другої світової війни його використовували як бомбосховище, а раніше, в революційні роки, тут могли жити безпритульники та бандити.
Кожен з підземних ходів вимагає ретельного вивчення. Поки свої таємниці відкриває тільки підземелля Гостинного двору, яке в перспективі має стати музеєм.
– У Харкові підземелля є тільки в центрі міста?
– Якщо ми говоримо про старовинні підземелля, то так. Але у нас є старі будинки та за межами історичного центру. Наприклад, Сабурова дача, де зараз знаходиться психоневрологічна лікарня. Вона будувалася як заміський об’єкт.
Це рідкісний випадок, коли легенда виявилася правдою. Під найстарішим корпусом лікарні є досить розгалужена система підземних ходів, загальна довжина яких становить кілька сотень метрів. За проєктом вони служать частинами вентиляційної та опалювальної систем. Саме там знаходилися великі печі, які опалювали двоповерхову будівлю.
Частково підземелля використовуються і зараз, вже після того, як провели централізоване опалення та водопостачання. Частина труб, фітингів і засувок розмістили у вже наявних галереях – навіщо городити щось нове, якщо вже є місце під землею?
– Згаданий вами Гостинний двір – мабуть, найвідоміший підземний об’єкт Харкова. Що в ньому вже зроблено та що належить?
– Вперше ми почули про нього у 2003 році від фахівців, які досліджували територію в центрі під будівництво нової будівлі міськради. Співробітники харківського відділення УкрДІІНТВ вивчали підвали сусідніх будинків, легенди про підземні ходи, щоб більш ретельно підготувати проєкт майбутньої висотної будівлі. Все-таки, щоб розмістити дев’ятиповерховий корпус в історичному ядрі міста, потрібно було провести повноцінні дослідження.
“Це рідкісний випадок, коли легенда виявилася правдою. Під найстарішим корпусом лікарні є досить розгалужена система підземних ходів, загальна довжина яких становить кілька сотень метрів”.
Коли вже ми як “Діти підземелля” у 2005 році потрапили туди, хід був в черговий раз засипаний. Ми розкопали привходову частину, де потрібно було просто проповзати. Тоді хід був настільки вузьким, що ти всіма частинами тіла торкався землі.
На цей час з цього підземелля вивезли 25 самоскидів з грунтом та будівельним сміттям. І зараз ми тільки на середині робіт, якщо говорити про музеєфікацію безпечного фрагмента Гостинного двору.
Цей фрагмент досліджували фахівці університету міського господарства на замовлення Департаменту міжнародного співробітництва міськради. Тому що департамент побачив в цьому об’єкті потенційний туристичний магніт. Європейський досвід показує, що підземелля в ядрі історичного міста приваблюють як самих жителів, так і туристів.
Залишився масив робіт з розчищення, зміцнення склепінь, в тих місцях, де це необхідно, і підготовка до безпечного знаходження там людей. Потрібно передбачити й відкачування води, і протипожежні заходи, і додаткові евакуаційні виходи. Якщо ми все це зробимо, то зможемо водити групи екскурсантів по 15-20 осіб. І, мені здається, цей потік не вичерпається.
– Що знаходили в цьому підземеллі? Я чув історії, що доводилося навіть саперів викликати…
– Нас цікавлять ті знахідки, які допомагають датувати підземелля і простежити його історію – як воно використовувалося. Найчастіше це так зване побутове сміття: частини металевих виробів, механізмів, камінні фігурки. Якщо говорити про винний погреб – різноманітний, хоч і розбитий посуд. Якщо про період Другої світової війни – то тричі ми викликали саперів. Тому що були виявлені п’ять гранат різних систем та касета німецької авіабомби. Ми дуже сподіваємося, що таких сюрпризів більше не буде.
– Наскільки затратні всі ці роботи у фінансовому плані? Чи вистачає коштів?
– На цей час, зрозуміло, коштів не вистачає. Силами громадської організації підняти такий фронт робіт нереально. Потрібні спонсори або інвестори. Зараз ведемо щільне спілкування з Харківською міськрадою.
Ми запропонували зробити муніципальний музей, присвячений історії наших підземель. Знову ж таки, європейський досвід показує, що найбільш успішні підземні об’єкти фінансуються або місцевою владою, або державними. Але ми відкриті для співпраці й з приватними інвесторами, яким це цікаво.
– А десь ще в нашій країні вже є підземелля, які вже облаштовані, і цей досвід можна використовувати?
– В Україні, на жаль, таких об’єктів мало, і, найчастіше, це просто підвали старих будівель. Вони використовуються як частина музейних експозицій або галерей. Або є підземні частини фортифікаційних споруд, таких як Київська фортеця, які теж музеєфікують.
Зате Харкову пощастило, що у нас є не просто шматок підвалу, а ще й ті самі галереї, які з’єднували купецькі приміщення між собою. Чому нам пощастило? Наприклад, у польському місті Люблін взяли кілька окремих підвалів та викопали між ними галереї, облаштувавши їх під старовину.
– Ви думаєте, Харкову потрібен підземний музей?
– Нам хотілося б зробити акцент саме на підземеллі: як наші предки його побудували, які інструменти використовували, які матеріали. Показати людині, що навіть в ті часи можна було все це зробити.
Тому що в останні 10 років у нас з’являється все більше версій якоїсь альтернативної історії. Нам розповідають про Всесвітній потоп, який трапився 200 років тому, про ядерну війну, яка нібито вже була. Кажуть, що офіційні історики брешуть.
“Тричі ми викликали саперів. Тому що були виявлені п’ять гранат різних систем та касета німецької авіабомби”
Напевно. Але реальна історія куди цікавіше, ніж лемурійці, атланти, інші цивілізації або жителі планети Нібіру. Потрібно відкривати людям очі. І в нашому музеї вони зможуть дізнатися, як з’явилися підземелля і про те, що вони не були колись першими поверхами будівель. Можна ж розповісти реальні факти, гіпотези та навіть легенди, але чітко розмежовуючи їх.
– Мабуть, ви маєте рацію. А закінчити хочеться позитивною історією, яка пов’язана з нашим підземеллям. Напевно ж таке було?
– Уявіть собі: 1913 рік, працює комісія з дослідження підземних ходів. Туди звертаються харківці, розповідають про погреби та підземелля. Хтось робить собі рекламу, інші просто діляться інформацією, а хтось – вирішує заробити на цьому гроші.
І ось у Харкові був такий чудовий персонаж, на прізвище Монвіж-Монтвід. Він прийшов до комісії та сказав, що у нього є особливий прилад. З його допомогою можна з поверхні виявити, де знаходиться підземний хід. За свої послуги він запросив 25 рублів на добу, що можна порівняти з місячною зарплатою молодого вчителя.
Якимось чином йому повірили та уклали угоду на три дні. Щоб ви розуміли – прилад нагадував сучасні рамки. Тобто дротики, складені у вигляді кола. І з їх допомогою він ходив по центру міста, періодично заявляючи: “відчуваю, копати треба тут”.
Два дні робітники рили шурфи за його вказівками. Зазначено, що один з них був глибиною шість сажнів. Хоча я думаю, що це помилка, і скоріше мова йде про шість аршинів (в першому випадку – 11 метрів, у другому – 4,3 метра. – Авт.). І за цей час не була знайдена жодна галерея.
На третій день хтось запропонував: а проведімо його над уже відомими підземними ходами на вулиці Римарській. Молоду людину з його “покажчиком” пустили над галереями. І його прилад, звісно, нічого не показав. Гроші були витрачені, але, як з’ясувалося, даремно.
Коментарі