У сучасному Харкові місцевість Толкачівку в нагірнім районі місті знають і пам’ятають, перш за все старожили, чиє дитинство та юність пройшли в цих місцях. Власників же земельної ділянки, які дали ім’я Толкачівка знають ті, хто цікавиться історією міста та його минулим.
Де в Харкові комфортно жити: рейтинг районів міста
Толкачови з’являються в Харкові у 1880, коли в місто переїжджають сини міщанина міста Курська Якова Толкачова – Василь, Семен і Петро. Старший Василь помер у 1893 році та похований в Харкові на Іоанно-Усікновенському кладовищі. Молодший Петро став архітектором, проте його творчий шлях вивчений мало, оскільки більшою мірою він працював керуючим на підприємствах свого брата Семена, який записався в харківське купецтво і з 1903 року став Харківським купцем 1 гільдії, а в 1910 і зовсім спадковим почесним громадянином.
Частина плану міста Харкова 1886 року з землями, які купив Семен Толкачов. Із фондів ДАХО
Землі, на яких з’явилася Толкачівка, належали різним приватним власникам і розташовувалися в іновірського кладовища, заходячи в земельну дачу приміського селища Журавлівка. Водоп’янови, Полюта, Граф – це далеко не повний список землевласників, у яких Семен Якович Толкачов скуповував землі. Був на цих землях і цегельний завод Шмідман, який був дотичний до майбутньої Пушкінської вулиці та іновірського цвинтаря.
Міфи про Харків: російська мова, звільнення і тремпель
У кінці 1870 завод викупив капітан Аркадій Іванович Йонин, і за сприяння компаньйонів надвірного радника Самойловича та вдови колезького секретаря Хлопова побудував абсолютно новий завод “Іонина і К”. Попри широкий розмах і непогану якість глини – справи йшли неважливо, замовники були незадоволені, загрожувало банкрутство й тому продаж його виглядав найкращим рішенням. У 1887 році цегляний завод і всі навколишні землі від Німецької до Журавлівської вулиці та від Лермонтовської вулиці до кладовища купує Семен Якович Толкачов, і на початок XX століття вони називаються вже Толкачівка.
План земель Толкачова на знову прокладеній Толкачовській вулиці, 1902 рік. Із фондів ДАХО (публікується вперше)
У 1889 році Толкачови встановили на заводі гофманівські печі, побудували другий завод та по суті стали найбільшими виробниками цегли в Харкові, виробляючи до 8 мільйонів виробів на рік. У наступні роки в Харкові з’явилися і інші великі виробники, але заводи Толкачова були одними з найбільших. Виробництво цегли було сезонним і заводи Толкачова працювали до 130 днів на рік. Тут працювали до 320 робочих, в тому числі арештанти. Доходи цегляних заводів Толкачова досягали в рік до 85 000 рублів. Толкачов він мав при заводі свій лікарський кабінет, а пізніше побудував і невелику лікарню на 10 ліжок, оскільки робота на цегельних заводах була травмонебезпечною.
Від конки до “дріфткара”: історія харківського трамвая
У 1893 році заводи, оснащені локомобілями, отримали постійні парові котли. Побудували тут і сучасні димові труби. Всі інші споруди цегельного заводу, який розташовувався по дорозі з Харкова у Великій Данилівці були дерев’яними. Сам завод був дугоподібною цегляною будівлею довжиною 80 сажнів, інші споруди були дерев’яними сараями для сушки цегли.
Тут же на своїх землях Семен Толкачов відкрив власний миловарний завод, для чого по Пушкінській вулиці побудували дерев’яну будівлю. Доходу він приносив мало, але працював весь рік.
Будинок Толкачових. Фото з листівки 1930
За пропозицією Петра Яковича Толкачова, брати у 1901 році вирішили розпланувати вільну землю, що прилягає до міської межі, тобто прокласти по ній нові вулиці, розбити на дворові місця та вигідно продати під забудову. Здійсненням цього проєкту займався Петро Толкачов, йому ж належала й частина цих земель, він же пропонував для покупців і свої послуги архітектора. На розв’язання юридичного питання і проведення рішення в Міській думі пішло кілька років. Проєкт підтримали й інші землевласники в цій частині міста, що дозволило об’єднати нові вулиці з Журавлівською та Пушкінською. Для вирівнювання вулиць Семен Толкачов пожертвував декількома дерев’яними будівлями, а також передав частину коштів на замощення нової вулиці – Товкачівської.
У Харкові показали, як виглядає зоопарк з висоти після реконструкції (Фото)
До 1913 року інші землевласники відчули вигоду від прокладки нових вулиць в цій місцевості. Завдяки Дмитру Глаголєву та Ганні Статс повноцінною стала нова вулиця Дігтярна (Дегтярівська). Водночас брати Толкачова безоплатно передали землю під вулиці в міську власність і внесли 50% суми на їх замощення. Так, крім Товкачівської та Дегтярної вулиць зароджуються Жуковська, Апухтінська та Нагірна вулиці, Студентський провулок, продовжується Лермонтовська вулиця, з’єднуючись з Дегтярною, пропадають тупики по вулиці Апухтінській.
Толкачівка на карті Харкова 1916 року
Самі Толкачови проживали в дерев’яному будинку по Німецькій (Пушкінській) вулиці. У 1910 році Семен Толкачов побудував для своєї сім’ї маєток на Пушкінській 100, а після смерті першої дружини Віри Леонідівни, він подарував його у 1913 році для облаштування дитячої кістковотуберкульозної лікарні. У ті роки Семен Якович справді багато допомагав дитячим притулкам та лікарням, був почесним піклувальником Комерційного училища імператора Олександра III.
Передмістя Москалівка: мийка шерсті та забите сміттям джерело
З другою дружиною Вірою Олександрівною та сином від першого шлюбу Миколою, Семен Толкачов жив у будинку по вулиці Пушкінській, 96. Спроєктував його молодший брат Петро Толкачов. В радянські часи цей одноповерховий маєток став пам’ятником історії завдяки перебуванню в ньому у 1919 році Йосипа Сталіна. Сьогодні він позбавлений свого охоронного статусу, хоча заслуги братів Толкачових перед Харковом очевидні, тому якщо вже вулиця Товкачівська сьогодні має ім’я Студентської, то може варто зберегти хоча б маєток, де вони жили.
Студентське містечко на Толкачівці, 1930
Семен Якович Толкачов емігрував з Харкова у 1918 році до Німеччини, де помер у віці 74 років 12 липня 1923 року. Похований у Берліні на кладовищі Тегель. Доля його брата Петра поки невідома.
Коментарі