Слобода Іванівка була заснована в XVII столітті. Ми бачимо її на плані міста 1742 року, а після публікації у 1765 році указу про межування, вона увійшла в земельну дачу Харкова, а в межах місто значиться тільки з 1 січня 1924 року.
ТОП-12 харківських цар-балконів (Фото)
Іванівка розташована на правому березі річки Лопань. В земельну дачу її входило 24971,5 десятина. Землі належали як військовим обивателям міста Харкова, які заснували тут хутори для заняття скотарством, так і приватним власникам. Норови, Куликівські, Логачови, Квітки, Дуніни, Ковалевські, Романівські, Мартинови й інші представники дворянства та козацької старшини заснували тут свої хутори. Серед них на 1782 рік відомі Елізаровський, Попов, Штанковський, Борисенков. У самій Іванівці на Лопані у дочки бригадира Варвари Андріївни Дуніної був борошняний млин на чотири постави, який приносив у рік до 150 чвертей помельного хліба.
Іванівка на плані Харкова 1896 року
До земельної дачі відносилося 4200 десятин стройового та дров’яного дубового лісу, який доповнювали клени, осики, ясени, берези, горіх, а також плодові дикі яблуні, груші та терен. У лісі водилися звичайні для того часу звірі й птахи, але ми з подивом відзначаємо, що були і дикі кози, горностаї, тетерева, бекаси і навіть дрохви.
Микола Барабашов: як харків’янин описав зворотний бік Місяця і що робив в Італії
На 1798 рік тут було 33 двори військових обивателів і 19 дворів підданих черкас різних поміщиків. З давніх-давен Іванівка славилася своїми купаннями на річці, навіть у 1886 році, коли річки в місті обміліли від посухи, городяни купалися тільки тут.
План місцевості, де планували побудувати кам‘яну Іоанно-Богословську
Дерев’яну церкву на кам’яному фундаменті в ім’я Іоанна Богослова з такою ж дзвіницею побудували в слободі у 1762 році. У 1860 підняли питання про будівництво нової кам’яної церкви, але тільки у 1878 році справа зрушила. Проєкт на будівництво храму представив єпархіальний архітектор Федір Іванович Данилов, він же через рік представив новий проєкт з урахуванням змін. Храм був закінчений будівництвом і освячений 3 листопада 1885 року.
Основа 150 років тому: візит імператора та п’яні бійки
Розвиток Іванівки почався в той момент, коли через неї вирішили прокласти лінію залізниці. У 1890 населення збільшувалася, особливо внаслідок того, що тут були найдешевші квартири, а побудований у 1889 році міст через Лопань для зручності сполучення між містом і Іванівкою дозволив швидко туди добиратися. Житло тут винаймали не тільки робочі, але також студенти і дрібні службовці.
Проєкт Іоанно-Богословської церкви на Іванівці, 1879 рік
Харківська повітова поліція нескінченно просила перевести Іванівку до складу міста, оскільки самі вони не справлялися з багатотисячним населеним пунктом, фактично міською околицею, де жителі були безпосередньо пов’язані з міським життям. Уже у 1891 році тільки в Іванівці було 539 дворів і 7304 жителів. Якщо ж врахувати всі довколишні села, що відносяться до 1 стану Харківського повіту, то у 2000 дворах там проживало понад 17 000 людей, тоді як у 1881 році тільки 5000 осіб у всіх приміських селищах. І все це було на одному поліцейському чині пристава 1 стану. Особливо важко було в літню пору, коли з міста на дачі в приміські селища переїжджали понад 10 000 городян. Саме тому повітова поліція хотіла ввести Іванівку та інші передмістя до складу міста.
Толкачівка: цегельний завод і перші маєтки на вулиці Пушкінській
Великою проблемою Іванівки були пожежі. До кінця XIX століття тут не тільки не було місцевої пожежної команди, а й пожежних інструментів, тоді як у найбільш зубожілих селах Харківського повіту все це було обов’язковим. Більш того, місцева волость навіть не зобов’язувала жителів йти на пожежу з відрами, лопатами, сокирами. Надії жителів Іванівки завжди були на пожежну команду Харкова, в обов’язки якої не входило займатися гасінням пожеж у селах повіту, але іноді вона виїжджала на НС.
Іванівський міст через річку Лопань. Фото А. Катеринича, 1913 рік
На пожежу 9 квітня 1891 року, коли горів будинок купчихи Башлаєвої, з відром прийшла тільки одна місцева стара, та й то піднята на сміх натовпом, оскільки воно було без дна. Розбуджені о 12 годині ночі дзвоном жителі Іванівки лише спостерігали за високим стовпом красивих вогненних язиків полум’я, що ефектно висвітлювали околиці. Пожежна команда з Харкова в цей день не приїхала й будинок купчихи згорів дотла.
Саржин хутір: млини, риба та врожайні коноплі
Найактивніше Іванівка стала заселятися у 1896 році, коли місцевий землевласник Довбня для прокладання нових вулиць продав значну кількість своєї землі.
Ставши офіційно приміським селищем, Іванівка стала вимагати побудову нового шосе, оскільки невпинна величезна низка транспортних засобів рухалася через неї до елеватора та цукрового заводу ще з 1880. У минулому Велика Панасівська вулиця закінчувалася якраз на Іванівці й далі йшла вулиця Цукрозаводська. У радянські часи їх об’єднали в одну вулицю, яка мала ім’я більшовика Котлова, а у 2015 році вона отримала колишню назву – Велика Панасівська.
Дом по вул. Сериковській, 102. Фото С. Таранушенко, 1920 рік
Зі старих вулиць тут залишилася Пащенковська (на честь В. Пащенко-Тряпкіна, який у 1850 році відкрив тут паровий хімічний завод) і Сериковська вулиці, які отримали імена від землевласників, купців, а також провулок Альбовський, названий за прізвищем жителів цього провулка. Ващенковській вулиці не пощастило, вона отримала ім’я власника миловарні на Іванівці купця Івана Івановича Ващенка. Вулиця Ващенковська в радянські часи спочатку стала називатися Двадцять першого січня, а у 1962 році отримала ім’я Кокчетавська на честь міста в Казахстані! Монастирська вулиця, що йшла паралельно лінії залізниці, отримала ім’я у 1936 році робочого більшовика Йосипа Дацька, а у 2015 році її перейменували на честь археолога Бориса Шрамка. Миколаївську вулицю у 1930 році перейменували спочатку в Ніжинську, потім у 1936 році на честь льотчика Анатолія Ляпидевського. У роки окупації їй повертали ім’я Ніжинської, так воно і залишилося до наших днів. Ново-Прокладена вулиця у 1936 році мала ім’я більшовика Анастаса Мікояна, у 1942 році їй дали ім’я Волковська, після звільнення міста у 1943 році їй повернули ім’я Мікояна, а з 1958 року вона іменується Лозівська.
Народний дім на Іванівці. Фото 1902 року
Також на Іванівці поблизу храму Іоанна Богослова були провулки Босовський, Балашовський, Фастівський, Данилевський, Жандармський (з 1954 року Кобзарський), Капеловський і Миколаївський (Новиковський).
Коментарі