Ні в Харкові такого місця, яке може зрівнятися з Сабурової дачею за кількістю легенд, міфів і всіляких історій. Одні з них страшні, інші безглузді, треті, не дивлячись на анекдотичність, вельми цікаві та цінні для історії міста. Мене ж цікавила завжди лише історія споруди заміської садиби недалеко від Харкова.
Старовинні будівлі Харкова: як реанімувати 100-літній казино та “будинок масонів”
Міфи починаються вже з назви, чому Сабурова дача? Адже останніми приватними власниками цієї земельної ділянки (земельної дачі, хутора) були не Сабурови, а Хорвати. Петро Федорович Сабуров володів цією землею всього пів року. У 1798-1799 роках він був Слобідсько-Українським губернатором. Але хіба можна було побудувати таку садибу за пів року, а тим більше розбити регулярний і ландшафтний парки? Звичайно, ні! Так хто ж був ініціатором будівництва та першим власником цієї землі? Їм був Слобідсько-Український губернатор Дмитро Автомонович Норів, призначений на цю посаду в 1775 році. А з 1780 року й до самої смерті у 1788 році він був першим намісником Харківського намісництва.
План Сабурового хутора, 1805 рік
У Норова на території слобідських полків було кілька маєтків, найбільше в Ізюмському повіті, яке отримало ім’я сина Олександра – Олександрівка. Трохи менше в селі Нікольське під Харковом, відоме також як Григорівка, саме там він і похований. Але, вступивши на посаду Харківського намісника, він отримав від скарбниці земельну дачу по дорозі на Москву, на якій вирішив будувати свою парадну резиденцію. Місце було вдалим не тільки з погляду головної поштової дороги, а й виходом до невеликої, але жвавої річечки Немишля, що давало можливість проєктувати ландшафтний парк з виходом до річки.
Що подивитися у вихідні: ТОП-5 фільмів, які знімали в Харкові
Проєкт будівництва палацу та службових будівель розробляв Харківський губернський архітектор Петро Антонович Ярославський. Парковий ансамбль – садівники таємного радника Камбурлея, паркові споруди та регулярну частину парку – архітектор Олександр Олександрович Паліцин. До 1788 року будівництво палацу було закінчено повністю. Невідомо, пожив чи якийсь час у своїй резиденції Дмитро Норов, але те, що садиба закінчена не була повністю – абсолютно точно.
План богоугодного закладу “Сабурова дача”, 1840
Після смерті Норова його син Олександр, який служив в армії, вийшов у відставку і приводить від імені батька в порядок. Парадний маєток полковника у відставці був ні до чого, він був виставлений на продаж, однак покупців не було. Амбіцій такого рівня не було ні у кого, поки в 1798 році Слобідсько-Українським губернатором не призначено колишнього голову Слобідсько-Української палати кримінального суду Петро Сабурова, який був до цього декілька місяців Рязанським віцегубернатором. Саме він і купив парадний маєток Норова.
ТОП-5 пляжних клубів Харкова: відпочинок на даху та біля басейну
З якоїсь причини Сабуров позбувся своєї посади губернатора, але, мабуть, ці причини були настільки серйозні, що у нього був тільки один вибір – між монастирем і Сибіром. Так Петро Федорович Сабуров став послушником Старо-Харківського Курязького чоловічого монастиря. У 1810 навіть збудував за свої кошти окрему келію, там же в монастирі його і поховали.
План частини міста Харкова 1875 року з демонстрацією Сабурової дачі
Третя дружина Сабурова – Анна Андріївна, деякий час жила в Харкові, а померла в 1803 році. За її заповітом Охтирському Троїцькому монастирю та Володимирській церкві села Кочеток були подаровані тканини, церковний одяг і церковні судини. Після смерті Сабурової, маєток (17 десятин) відійшов до пані Хорват, яка продала його місту за 33 000 рублів в 1812 році. Маєток стояв закинутим, поки в 1820 в ньому не була розмістили Харківську лікарню громадського піклування, а пізніше – богоугодні заклади.
ТОП-10 локацій для нестандартної фотосесії в Харкові
Медична історія цієї будівлі та місцевості мені зовсім не подобається. Це сумна історія, недарма у 1890 році завідувач піклувального відділення Харківської губернської земської управи М. Розаліон-Сошальський займався пристроєм пансіонату для заможних психічних хворих, де містилися забезпечені люди за гроші (до 60 рублів на місяць). Понад 400 осіб щорічно утримувалися за кошт земства, хоча офіційно грошей повинно було виділятися на 60 осіб.
Проєкт побудови домової Олександро-Невської церкви на Сабуровій дачі авторства інженера М. Ловцова
Варто лише зазначити, що у 1896 році це було як окреме поселення, де щорічно проживало до 800 осіб хворих, не рахуючи персоналу. Тут була домова Олександро-Невська церква, уціліла до наших днів, свої школа, аптека, лікарі та навіть поліція, оскільки тут був пост околодочного наглядача й городового. Хворі з розряду “тихих” з початком весни працювали в майстернях, обробляли сад і город, а в 1891 році тут відкрили й цегельний завод, де вони ж виробляли до 3 мільйонів штук цегли на рік.
Корпуси Сабурової дачі. Фото А. Парамонова
Хоча Сабурова Дача увійшла до складу міста в 1893 році через неї проходила вже на 1875 рік вулиця Конюшинна, що отримала ім’я від земських стаєнь, що тривав далі старомосковського тракту (з 1936 року має ім’я Академіка Павлова). Також з 1875 року відома вулиця Семирадська (Семиградська), що отримала ім’я від місцевих землевласників.
Корпуси Сабурової дачі. Фото А. Парамонова
А за Сабуровою дачею починався міський вигін. У 1886 році, коли в моду ввійшла дачне життя для городян, приблизно у номерів 41 і 43 були побудовані дачі з пристойними будинками, з балконами й терасами, садом, алеями та квітниками, службовими будівлями, джерельною водою й купанням.
Коментарі