Губернський Харків середини XIX століття з одного боку являв собою провінційне місто Півдня імперії, наповнене цілий рік торговцями з найрізноманітнішими товарами, з іншого – було містом, насиченим вченим людом і студентством. Вибір міського голови серед купецтва – досить буденна справа, але навряд чи знайдеться інша людина в Харкові в ті часи, який легко і просто влаштував і губернську адміністрацію, і місцеве купецтво, ніж Сергій Кіндратович Костюрин.
У Харкові купили будівлю покинутого казино Split: стали відомі плани нового власника
Брати Сергій та Віссаріон Костюрини приїхали до Харкова з міста Фатежа Курської губернії, де перебували в міщанському званні. Вони здобули освіту ще вдома в народному училищі. Харків у 1830-ті почав активно будуватися і тут не вистачало столярів, теслярів, мулярів і людей інших будівельних спеціальностей. Костюрини спочатку залучали земляків до цієї праці, збираючи артілі майстрових та виступаючи в якості підрядників на будівництві житлових будинків. Незабаром вони захопилися торгівлею виноградних вин і в цьому вельми досягли успіху, хоча в 1840-і в Харкові цим займалися кілька купців та іноземців.
Будинок купця Сергія Костюрина в Харинському провулку
Купивши дворове місце по Харинскому провулку (зараз має ім’я Людмили Гурченко), Сергій Костюрин побудував тут кам’яний двоповерховий будинок і служби. Як православний він увійшов до парафії Мироносицької церкви, яка розташовувалася неподалік від його будинку. Два недобудованих приділи в церкві чекали свого благодійника і ним став Сергій Костюрин. З того часу рідкісна служба в Мироносицькій церкві обходилася без його участі.
Своя вакцина та найбільший ТРЦ: що принесе Харкову 2022 рік
Костюрини були патріархальною сім’єю і це проявлялося в багатьох речах. Однією з головних сімейних традицій був обід, на якому були присутні всі члени сім’ї. На звичайний обід запрошували щодня двох-трьох бідняків з Мироносицької парафії. Виняток становили тільки дні, коли в будинку Костюрина зупинялися подорожні або паломники, для яких двері тут завжди були відкриті та для них тримали окрему кімнату.
14 квітня 1853 Сергій Кіндратович Костюрин був обраний Харківським міським головою, що по суті ніяк не змінило його життєвих принципів та поведінки в суспільстві. І один день його життя ми можемо описати, оскільки він має відношення до Різдва.
Мироносицька церква, листівка початку XX століття
Це свято у Костюриних було особливо цінним та наповненим благодаттю, тому благодійні пожертви до цього дня були особливо великими. Дружина Сергія Костюрина — Олена Іванівна Глухова, була богобоязливою та болючою жінкою, яку природа не нагородила здатністю до дітородіння, хоча вона пристрасно молилася та просила у Господа такої милості. У 1851 році у них таки народився син Олександр. Саме тому Костюрини були піклувальниками дитячого притулку, споруди училища для дівчат духовного звання, за свої кошти побудували поблизу Мироносицької церкви будівлю Харківського повітового училища.
Харківська старовина: храм та торгівля на Різдвяній вулиці
Напередодні Різдва до Харківського дитячого притулку доставляли солодощі, фрукти та пироги. До пирогів Сергій Кіндратович плекав слабкість з дитинства. У будинку батьків їх пекла “Дмитрівна” – літня сусідська селянка, яка служила куховаркою у Костюриних. З цього селянського роду взяв до себе куховаркою в служіння і Сергій Костюрин. Парасковія Жирова служила у нього в Харкові з 1841 року, була розторопна та діловита. На ринках Харкова її побоювалися, це була велика молода жінка, з красивими блакитними, просто бездонними очима. Бувало, гляне на торговця, а у того паморочиться голова, немов тоне він в її очах. Обдурити її було неможливо, а хто намагався гірко про те шкодував.
Чарльз Грін “Різдво приходить, але раз на рік”
Пироги Парасковія пекла як пісню співала, то легкі та повітряні, так що в роті тануть, то пашать багатством начинки. З рибою, грибами, м’ясними начинками – все у неї виходило здорово. Приготований нею курник звів з розуму чимало гостей, золотиста корочка тіста так просочувалася всередині ароматом топленого масла, чебрецем, запашним перцем та грибами, що вже саме тісто можна було прийняти за м’ясо. Та й пісні пироги з горохом, грибами, квашеною капустою являти собою витвір кулінарного мистецтва.
Знесли та побудували заново: у Харкові відкривають ТЦ
У Різдво Христове 1853 року Костюрини були у своєму Мироносицькому храмі та після заутрені йшли пішки додому. Олена Іванівна роздавала жебракам монетки, а йшла слідом Парасковія Жирова – пироги. Їх проводжали поклонами, благочестивими словами та молитвами. Протоієрей Петро Секірський вже знав, що до обіду в будинок Костюриних йому потрібно вибрати кількох стражденних. Цей вибір завжди був важкий, оскільки бажаючих було завжди багато. Сам отець настоятель також був запрошений до Костюрина в гості.
Картина Якова де Бальмена “Сімейний обід”
Прийшовши додому Костюрини привели себе в порядок і переодяглися. Незабаром під’їхали на візку Віссаріон Кіндратович Костюрин з дружиною Оленою Федорівною і дочкою Ганною. За ними стали під’їжджати й гості. У цей день в будинку міського голови Костюрина обідав ад’ютант генерал-губернатора, чиє ім’я не згадано, але можливо мова йде про барона Федора фон Радена, купці Дмитро Данилович Ковальов, Микола Іванович Іконников, Іван Іванович Расторгуєв та Василь Миколайович Зорін. Всі гості були з дружинами та дітьми. Вийшла до столу і племінниця Костюриних – Анастасія Миколаївна. Як ми пам’ятаємо до столу були запрошені й кілька людей з бідних сімей Мироносицької парафії.
Святковий різдвяний обід являв собою кілька страв з птиці та м’яса. За давньою традицією, у Костюриних був баранячий бік з гречаною кашею, фаршировані гуси, качка, запечена з брусницею та фаршироване молочне порося. Подавалися також холодець, пироги з сьомгою, грибами та вязигой, гусяча шинка і ковбаси, суп з білужини та кислої капусти. З вин в цей день подавали Бургундське шипуче, дуже стару мадеру, херес Імперіал і мускат монель.
Гусей привозили холомогорских з батьківщини Сергія Кіндратовича, білугу доставили таких величезних розмірів, що пирогами з неї пригощали кілька днів біля храму та відвозили у в’язниці, де Костюрин був попечителем. Гусяча шинка – слобожанський смаколик, її готували більшою мірою в Харкові, завдяки Костюрину, який розгледів в ній особливий смак, вона увійшла в моду і за межами нашої губернії.
Обід пройшов чудово і, як зазначив один з гостей – купець Микола Расторгуєв, не в останню чергу по відсутності купця Миколи Омеляновича Серікова, з яким Костюрин і дружив, і часто сварився через дрібниці.
Коментарі