Вулиця Рибна (зараз Кооперативна) – головна вулиця Харківського Подолу. З 1804 року вона називалася Сінною, оскільки тут торгували сіном. Починалася вона від старих дігтярних рядів і йшла повз Троїцької церкви та старих рибних рядів до Харківського мосту. Історія її нерозривно пов’язана з постоялими дворами нашого міста.
ТОП-5 локацій для осіннього пікніка в Харківській області
Заїжджий двір – таке чарівне поєднання слів, особливий світ, повний неймовірних історій. Ще в 1769 році в Харкові, який тільки недавно став губернським містом Слобідсько-української губернії, не було жодного заїжджого двору. А через 30 років було вже 569 будинків заїжджого двору. Всі ці роки більшість постояльців, які прибувають в місто за казенною потребою або за торговими інтересами, проживали в приватних будинках – на постої. Все ж в 1798 році ми бачимо в Харкові два трактири, один з них відставного прапорщика Григорія Топчієва розташовувався в Старому місті, на території Харківської фортеці і являв собою великий дерев’яний будинок на дві кімнати та не міг служити для проживання в ньому людей, а тим більше для зупинки на подвір’ї екіпажів. Другий розташовувався в Залопанській частині Харкова і належав купцеві Лобову. Його подвір’я було значним, тут могли зупинятися до десяти екіпажів. Частими гостями тут були приїжджі в місто ямщики.
Вулиця Рибна. Фото початку XX століття
Велика частина шинків, що виконують функції постоялих дворів в кінці XVIII століття, розташовувалася в передмістях: на Холодній Горі по Катеринославській дорозі, Захарьківській Слободі по дорозі на Чугуїв, в селах Олексіївка та Велика Данилівка. Це були хати з великими, але холодними світлицями. У великих дворах могли розміститися по 20 та більше трійок коней. Здебільшого ці шинки служили лише приманкою, щоб тут пропивали гроші селяни, які поверталися з Харкова після продажу своїх продуктів. І звичайно тут рідко зупинялися ямщики, адже тут вони не могли отримати ні відпочинок, ні корм для своїх коней, ні, тим більше самі отримати ту їжу, до якої звикли.
ТОП-12 харківських цар-балконів (Фото)
А вже ямщики розумілися на їжі, тому найчастіше зупинялися в трактирах, які, як правило, являли собою досить великі, теплі та чисті дерев’яні будинки. Деякі двори таких трактирів могли вмістити по сто трійок коней. І деякий час року, а особливо під час великих ярмарків вони були переповнені народом. Переважна частина ямщиків задовольнялася в трактирах щами та кашею, їли ситно і міцно спали. Ті, кому вдавалося заробити більше, просили подати їм ще баранину, або солонину під хріном, і вже якщо доводилося кому отримати більший бариш, то замовляли гусака у власному смальці. В кінці літа та осені в полювання поїдали по кілька кавунів. Будинки ж ямщики вели дуже скромний спосіб життя і рідко могли собі дозволити щось більше, ніж найпростішу їжу з погано пропеченим чорним хлібом, часником і цибулею.
Стара і нова Троїцька церква. Реконструкція А. Парійського та фото 1901 року
Цікаво, що фурщики та чумаки, навпаки, віддавали перевагу в дорозі малопоживній та простій їжі, зупинялися не в постоялих дворах, а прямо в полі, степу, просто неба, ставили вози в тісну групу, звільнивши волів від ярма, відпускали їх на підніжний корм. Спали на возу, або під возом, їли спільно. В їжі задовольнялися звареною в казанці кашею з таранню, чорним сухим хлібом зі старим салом і сіллю. Лише осінь вносила різноманітність у вигляді кавунів та динь. Вдома ж стіл їх не позбавлений був розкоші.
Основа 150 років тому: візит імператора та п’яні бійки
Кілька трактирів у Харкова мали у світлицях старенькі більярди, там подавали чай, каву, вина, ром, фруктові французькі горілки, екзотичні страви. Все це звичайно купувалося для проїжджих дворян і чиновників, хоча звичайно в Харкові був для цих цілей з давніх пір особливий будинок, де зупинялися офіцери, генерали та сановники. На 1798 рік у Харкові такий будинок влаштував колезький асесор Іван Будянський на Подолі, це був великий дерев’яний будинок на кам’яному напівповерсі на сім покоїв з двома флігелями, кухнею, каретними сараями та стайнями.
У 1804 році постоялі двори починають з’являтися в Харкові. Місцеве купецтво, яке вирішило зайнятися цим промислом, облюбувало Поділ, а якщо конкретніше – Сінну вулицю. Причиною стало зручне розташування. Вона знаходилася поруч зі Старим містом і площами, які використовували для ярмаркової торгівлі. Крім того, Сінна вулиця вела до поштової контори, куди прямувала велика кількість приїжджих чиновників. Не останню роль у виборі місця для постоялих дворів зіграли величезні площі, що були на той момент вільними від забудови та могли використовуватися для побудови сараїв, службових приміщень і не в останню чергу навісів для сіна і соломи, адже заїжджий двір повинен був мати великі запаси не тільки продовольства, а й фуражу.
ТОП-7 маловідомих фактів про підземку Харкова
Навіть сьогодні, прогулявшись по рибній вулиці та заходячи у двори, можна побачити, яких вони неймовірних розмірів. Звичайно, велика частина збереженої до наших днів забудови датована кордоном XIX-XX століть, а окремі будівлі належать до першої половини XIX століття і є архітектурною прикрасою міста. На початку 1840-х постоялі двори вивели за межі міської межі. Купці та міщани Харкова не погодилися на перенесення. Хтось продав дворові місця, а деякі побудували пристойні двоповерхові особняки на кам’яних напівповерхах і уклали контракти на утримання готелів.
У Харківському зоопарку відкрили вольєр зі ставком і водоспадом (Відео)
Найзаможнішими утримувачами постоялих дворів були купці 3-ї гільдії Михайло та Олександр Степанови. У них склалися з багатьма ямщиками дуже тісні та дружні відносини. Дороги у весняний та осінній час були вельми погані через бездоріжжя, розливу річок і заторів, та й Більшість мостів вимагали ремонту. Не дивно, що часто ямщики, підмочивши купецький товар, позбавлялися свого майна, яке продавалося з аукціонного торгу. І тут на допомогу приходили купці Степанови, які давали в борг ямщикам грошей на покупку возів і саней, коней і збруї. Ямщики своєю чергою були вдячні купцям за підтримку, привозячи постояльців, які не знають міста, тільки до них.
Вулиці Рибна та Московська (вид з боку Харківського мосту). Листівка початку XX століття із зібрання В. Завершинського
Ще одним знаковим утримувачем постоялих дворів і харчевень був харківський купець 3-ї гільдії Аммос Микитович Алексєєв. Володіючи кількома дворовими місцями, він мав свою квасну та пекарню, пряниковий заклад, самостійно закуповував і приганяв до міста худобу для своїх закладів. Харчевні його розташовувалися в галереях на рибному і Лопанском базарах, на острові, в передмістях, а заїжджий двір – на рибній. Кухня його була чудовою, якось проїжджаючи через Астрахань, він переманив видну куховарку Марфу з трактиру купця Семенова і привіз до Харкова, вона дивовижно готувала рибні страви. Колишній у Харкові в 1820-х з інспекціями по недоїмках сенатор Горголлі жив у будинку купця Ломакіна на проїжджій площі, але обідати ходив у заїжджий двір до Алексєєва. Особливо вдавався Марфі балик з білуги, рибні паштети та величезних розмірів пироги та кулеб’яки з рибною начинкою. На масляний тиждень Марфа готувала кілька видів рибних начинок до млинців. Відомий в Харкові шинкар Чонграді, що славився млинцями, в цей час залишався не при справах і пристрасно бажав, щоб Марфа перешав до нього, або поїхала з міста.
Мироносицька вулиця: старовинне кладовище та будинки з історією
Менш відомий був заїжджий двір міщанина Кашеродова, що наповнювався тільки в ярмарочні дні, а здебільшого стояв порожнім через неохайність. Надалі цей двір перебудували та тут з’явилася найвідоміша в другій половині XIX століття готель міста” Марсель”, що належить купцеві Моїсеєнко. На початок XX століття в ній була власна електростанція, очисні споруди, автомобіль, фотографічний заклад і перукар.
На плані Харкова 1846 року ми бачимо, що вулиця Сінна перейменована в Рибну, оскільки починається від рибного базару. Рибу на продаж привозили з донських станиць, причому незмінно рибою вважалися тільки осетер і білуга або як їх ще іменували – стовпи. Все інше в торгівлі рибою не іменувалося. Ще однією особливою категорією була тарань, її везли до Харкова у величезних кількостях. Жоден контракт на будівництво не обходився без вказівки кількості тарані, що обчислюється сотнями та тисячами.
Рибна вулиця, Рибна площа та Рибний базар на плані Харкова 1875 року
Однією з перших рибну вулицю замостили каменем, будинки прекрасної архітектури: ще в 1816 році тут побудував двоповерховий кам’яний будинок цехової, майбутній купець 2-ї гільдії Кондрат Еліокін, в 1840-50-і роки Купці Іван Ващенко і Максим Полянський, купчиха Феодосія Семикіна, надвірний радник Іван Помазанов. Кращі магазини змінили лавочки. Наприклад, в будинку дійсного статського радника Єгора Степановича Гордієнка (№5) весь перший поверх займали магазини фабрики Жорж Борман, “Караван”, Консухова, Кареліна, Варипаєва, Луньова. У будинку №3 були магазини одягу Щеголєва і Голубкіна, тютюновий магазин братів Кальф. За свідченням сучасників Рибна була найкомфортнішою вулицею для пристойних покупок з усіх боків.
Куди піти з дівчиною: ТОП-7 варіантів для романтичного побачення
У 1923 році рибну перейменували в кооперативну, а з 1936 по 1953 року вона мала ім’я Лаврентії Берії, з коротким періодом 1941-1943 року, коли їй поверталося найменування рибної. З 1953 року і по теперішній час вона називається Кооперативною.
Коментарі