Катерина Шакалова – майстер спорту міжнародного класу і неодноразова чемпіонка світу і Європи з грепплінгу і панкратіону. Крім цього, у 23-річної дівчини в скарбничці – шість перемог і лише одна поразка в ММА. Редакції Newsroom Катерина розповіла про те, як бути чи не єдиною в місті дівчиною в традиційно чоловічому спорті – боях без правил.
Боротьба подобалася з дитинства
Я народилася в місті Торез Донецької області. З раннього дитинства брала участь у всіляких шкільних спортивних змаганнях, але найбільше мене приваблювала боротьба. Паралельно займалася музикою. У 12 років я зібрала кишенькові гроші і самостійно записалася в секцію греко-римської боротьби, незважаючи на те, що це виключно чоловічий вид єдиноборств. Успішно позаймавшись рік, я дізналася, що в секції з’явився тренер з вільної боротьби, яка підходить і для дівчаток, і відразу перейшла до нього. У 14 років мене запросили до спортивного інтернату при Харківському державному вищому училищі фізичної культури. Там я успішно відучилася п’ять років і отримала звання майстра спорту з вільної боротьби.
Після закінчення ХДВУФК переді мною постав вибір: виїхати до Львова, бо там хороша школа боротьби, або залишатися в Харкові, де у мене, як здавалося, не було спортивного майбутнього. Вся справа в тому, що в нашому місті практично немає дівчат-борців, цим видом спорту займаються тільки хлопці. Я, можна сказати, унікальне явище.
У той період мій тренер познайомив мене з Владиславом Сорокою – моїм нинішнім тренером і президентом федерації панкратіону в Харкові. У 2017 році я вступила до Харківського національного університету внутрішніх справ і паралельно почала займатися грепплінгом з Владом. Цей вид єдиноборства відрізняється від вільної боротьби тим, що після кидка суперники продовжують працювати в партері із застосуванням больових і задушливих прийомів. У вільній боротьбі цього немає, там після кидка суперники піднімаються на ноги. У тому ж році я вперше завоювала титул чемпіонки світу з грепплінгу на змаганнях в Баку.
Не бачила батьків п’ять років
До мого захоплення боротьбою батьки поставилися з розумінням. Мій батько теж займався греко-римською боротьбою, але я про це не знала, це “спливло” випадково. З самого початку він дуже підтримав мене. Мама теж не була проти, вона в принципі нічого не забороняла мені робити, якщо я хотіла. Це її позиція у вихованні. Пізніше, коли пішли результати, батьки стали пишатися мною все більше і більше. На жаль, ми дуже давно не бачилися. Більше п’яти років. Вони продовжують жити на тимчасово непідконтрольній території і не можуть приїхати до мене, тому що бояться втратити роботу. А я не можу поїхати до них через служби в поліції. Крім батьків у мене ще три брати і сестра. Мені їх дуже не вистачає поруч. Найбільша моя мрія – поїхати додому. Мені цього дуже хочеться, але страшно. В останній раз я бачила молодшого брата, коли йому було 13, а зараз йому 19. За фотографіями я бачу, як старіють мої батьки. Ми часто телефонуємо один одному, спілкуємося по відеозв’язку, але цього жахливо мало.
Потрібно боротися в своє задоволення і не думати про результат
Так вийшло, що чемпіонкою світу з грепплінг я стала раніше, ніж завоювала європейський чемпіонський титул. Він мені дістався в 2020 році. “Європу” виграти набагато складніше, ніж “світ”. Це відомий парадокс. Змагання проходили в лютому в Римі. Однією з суперниць була спортсменка, якій до цього я програвала кілька разів. Нервувала дуже сильно. Все вийшло завдяки моєму тренеру Владиславу Сороці, який всіляко допомагав мені.
Влад Сорока і Катерина Шакалова
Нещодавно згадала нашу олімпійську спортсменку Марину Кіліпко, яка поїхала в Токіо без тренера. Я її розумію. Це страшна ситуація. Іноді у мене проходять бої з відверто слабкими суперницями, яких, я впевнена, можу легко перемогти. Але якщо немає поруч тренера, наприклад, він вийшов на хвилину і я не відчуваю його підтримки, мені миттєво стає не по собі. Я не можу пояснити цей зв’язок. Це щось містичне. Під час поєдинку я чую його голос, поради, подумки відповідаю йому, сперечаюся, злюся і все це допомагає перемогти. Разом з тим, після лютневого чемпіонату в Римі я зрозуміла одне: виходячи на килим, не можна думати про результат, потрібно боротися в своє задоволення.
У Польщі, як вдома
У квітні цього року я провела черговий успішний бій на чемпіонаті Європи з грепплінг в Варшаві. Суперниці були дуже сильними. Я завоювала дві золоті медалі в двох видах – змаганні в кімоно і шортах. Після моєї перемоги тамтешня організація FEN, одна з найбільших польських організацій, яка проводить бої зі змішаних єдиноборств, – підписала зі мною дворічний контракт на чотири бої, в тому числі – за пояс. Для мене це, можна сказати, досягнення і ще одні двері в світ професійних боїв.
На подив, в Польщі мене впізнають, підходять фотографуватися, називають по імені і навіть пригадують мої минулі перемоги. Стає трохи прикро від того, що в рідному Харкові такого немає. Тут основна частина населення слабо цікавиться спортом і професійними боями в “клітці”. Про муніципальної підтримки чемпіонів, які привозять “золото” з-за кордону, взагалі говорити не доводиться – ні стипендій, ні іншої матеріальної підтримки немає, а результат при цьому бачити хочуть.
Коли я вчилася в ХНУВС, активно займалася спортом і добувала нагороди, у мене була стипендія 230 гривень. Мені іноді не було за що собі купити їжу. При цьому регулярне спортивне харчування, режим, форма, тренування вимагають чималих грошей. Мені допомагали колеги-спортсмени, я тренувала дітей, була спонсорська підтримка. Завдяки цьому виживала і розвивалася.
Зараз завдяки боям я заробляю достатньо. Для підтримки фізичної форми в місяць я витрачаю близько п’яти тисяч гривень. У цю суму входить спеціальне харчування, харчові добавки, вітаміни. Але перш, ніж їх приймати, необхідно здати аналізи, це нормальна практика. За тренування в клубі “Честь” я не плачу, завдяки моїм професійним досягненням мені їх надають безкоштовно. У нашій сфері не прийнято говорити про гонорари, це комерційна таємниця. Можу лише сказати, що за поєдинок в професійному рингу боєць отримує гроші навіть у разі програшу, але в разі перемоги йому платять в два рази більше.
ММА – професіонали, грепплінг і вільна боротьба – любителі
Перший бій ММА відбувся в 2018 році. Це був наступний етап після змагання з панкратіону, яке проходило в Мінську і де я виграла “золото”. Після перемоги до мене прийшов тренер Влад і запропонував бій в “клітці”. Незважаючи на те, що часу на підготовку було дуже мало, я погодилася. Добре пам’ятаю той бій. Відразу після стартового гонгу я закрила обличчя руками і намагалася якомога менше отримати ударів.
При цьому намагалася зловити суперницю, зав’язатися в боротьбу, і зробити кидок. Було дуже непросто, але я виграла. Так, змагання травмонебезпечні, але це того варто. Шалений викид адреналіну.
Важливо розуміти, що ММА – це комерційні бої, в яких беруть участь професіонали. Грепплінг і вільна боротьба – це аматорські види спорту. До слова, ті, хто бере участь в олімпійських змаганнях, теж любителі. У ММА зовсім інші вимоги до бійців, вони набагато жорсткіші. Наприклад, зараз я важу 68 кілограм. Найчастіше я виходжу на ринг у вазі 64. Одного разу мені довелося схуднути до 61 кілограма. Щоб підігнати свій організм до потрібного показника, доводиться неабияк попітніти. В прямому сенсі. Нерідко доводиться скидати до 10 кілограмів за десять днів. Щоб скинути зайву вагу, я буквально знищую свій організм – посилено бігаю, тренуюся в залі, пітнію, ходжу в баню. Якщо схуднути вчасно не встигаю, то доводиться вдаватися до екстремального способу – лягаю на 10 хвилин в дуже гарячу воду, потім виходжу і вдягаю одяг, закутують у ковдру і так лежу півгодини. Це величезне навантаження на організм, але за один такий сеанс можна втратити до 400-500 грамів ваги. У боротьбі спортсмен виходить на ринг через кілька годин після зважування. У ММА цей зазор займає добу. В цей час я пильно стежу за своїм організмом і дієтою – щогодини п’ю солодку воду, їм сухофрукти, трохи винограду, фруктові пюре. На вечерю можу дозволити собі щось легке, але не клітковину.
Професійні бої проходять по вечорах. Вранці перед поєдинком я вирушаю на тренування і займаюся упівсили, так, щоб розігріти організм. Загалом, це звичайний день, але всі навантаження помірні.
Величезне значення має настрій перед поєдинком. Я б сказала, що моральний стан на першому місці, і тільки потім – фізична форма. Як тільки у мене з’являється думка про програш, я роблю величезні зусилля і змушую себе вірити у перемогу. Найскладніше мені буває впоратися зі страхом осуду і програшу. Я усвідомлюю, що ця проблема в моїй голові, і вже навчилася з нею справлятися.
Єдина поразка
Це був мій другий бій на професійному ринзі. Поєдинок проходив в 2019 році в Харкові, на стадіоні “Локомотив”. Зараз розумію, що я тоді була недостатньо морально підготовлена до сутички. Перед виходом на майданчик лунала гучна музика, я побачила своє фото на величезному екрані, по шляху до рингу мені щось кричали вболівальники і в якийсь момент я злегка оторопіла. Коли піднялася в “клітку”, зі мною вже було все в порядку, але десь в глибині душі залишився відбиток збентеження.
Я вигравала бій за очками. Потім моя суперниця провела задушливий прийом і через кілька секунд я побачила себе біжить по полю. Зліва були червоні тюльпани, а праворуч – сині. Мені було так легко, навіть запах квітів відчувала. Я не усвідомила, що відключилася. Такого зі мною ніколи не було. Через кілька секунд прийшла в себе і тут же вдарила думка: “Програла”. Ще потім я зрозуміла, що червоні і сині поля тюльпанів, серед яких я бігла, – це були кути рингу.
Не уявляю життя без боротьби і боїв
Мій чоловік працює в поліції. З ним ми познайомилися близько п’яти років тому в залі, де я тренувалася. Боротьба для нього – хобі, але він повністю підтримує мене. Ось тільки на змагання і бої я їжджу одна з тренером, адже якщо поруч буде рідна людина, я буду м’якою і не зможу сконцентруватися.
Слава Богу, що чоловік розуміє і приймає це. Майбутнє я бачу тільки в спорті. Весь свій час я присвячую тренуванням і іншого сенсу життя у мене поки немає.
Фото: Instagram / Катерина Шакалова
Коментарі