За місяць до повномасштабного вторгнення колишній бойовий медик бригади “Холодний Яр” Оксана Лебеденко підписала контракт із ЗСУ. На час служби жінка залишила свою доньку із батьками у рідному місті Вовчанську неподалік російського кордону. Також там жив її рідний брат та його сім’я – дружина і двоє дітей. Місто окупували на початку березня, тому зв’язок з донькою мама-військова втратила, а потім отримала поранення на фронті. Коли вийшла на зв’язок з рідними, дізналась, що рідний брат без її дозволу вивіз доньку у Росію.
Викрадення Росією українських дітей має геноцидний умисел — Резніков
Оксана Лебеденко розповіла “Радіо Свобода“, що намагалась вивезти доньку на підконтрольну Україні територію, але прихильні до Росії родичі,дитину не віддавали.
“Причина була така, що я служу в ЗСУ, тому вони не хотіли її віддавати”, – каже жінка.
Під час окупації Вовчанська рідний брат Оксани Андрій отримав російський паспорт. На відео одного з російських телеканалів, що висвітлювали видачу паспортів українцям на тимчасово окупованій території, чоловік радіє окупації, новому громадянству та співає гімн Росії.
“Це як другий день народження, чесно кажу. Ми не маємо жити окремо, так і є, ми всі – один народ, нас не можна розділити. Ну як мене розділити з братом, ми усі – один народ, ми всі –росіяни”, – казав Андрій, рідний брат Оксани Лебеденко на камеру російському телеканалу.
Українські військові звільнили Вовчанськ 13 вересня. За три дні до того Оксана отримала поранення – контузію під час артобстрілу у Бахмуті і перебувала у шпиталі. Телефон згорів, тож зв’язатися з родичами вона не могла. А коли вдалось зателефонувати – виявилось, що доньки у звільненому Вовчанську вже немає: брат забрав її, свою сім’ю і виїхав у Бєлгородську область РФ.
Україна повернула ще трьох дітей з Харківської області, яких окупанти вивезли до РФ
“Потім вже через матір я взяла номер телефону брата, ми почали зідзвонюватися. Я кажу: дайте поговорити з донькою – то інтернету нема, то роздачу інтернерту їй не дають, то взагалі до телефону не кличуть. Мені доводилось вимолювати, щоб поговорити зі своєю дитиною”, – розповіла Оксана.
Брат не хотів віддавати дитину, тому вона написала заяву у поліцію, а також зв’язалась з волонтерами. Коли вдалось вмовити брата відпустити доньку в Україну – волонтери вивезли Єву і 17 грудня вона зустрілася з матір’ю.
“У Росії вона була з вересня до грудня, а не бачилися ми в цілому майже рік. Я їздила за нею в Київ. Дуже багато було емоцій. Не вірилось, бо були такі моменти відчаю, коли я вже взагалі опускала руки. Я бачила, що у мене нічого не виходить, брат на контакт не йшов, поїхати за нею сама я не могла, бо ще служила в ЗСУ. Я уже хотіла поїхати сама, думала: поїду і заберу, якщо повернусь назад” – розповіла Оксана.
Зараз сім’я живе у селі на Полтавщині — у рідному Вовчанську жити небезпечно через обстріли. З рідним братом Оксана більше не спілкується: він купив будинок у селі в Бєлгородській області та проживає там із двома дітьми та дружиною.
Коментарі