Тікаючи до Росії у вересні 2022-го, Мамони забрали зі свого будинку у селі Гроза націнніше. З усіх сторін від їхньої хати мешкають сім’ї, що втратили родичів під час ракетного удару 5 жовтня. Однак палити хату Мамонів жителі Грози не збираються.
«Хата має бути ціла. Буде суд, вирок. Нехай це буде конфісковано на користь держави», – сказав місцевий мешканець Віктор. Жителі Грози розповіли про Мамонів «Укрінформу».
«Сергій (батько братів, – ред.) – роботящий чоловік. Було, тримали чотири корови. Потім займалися свиньми, по два десятки одночасно вигодовували. Ще й працював водієм бензовоза, трактористом», – розповів пенсіонер Віктор Кожеуров.
Згадує, що голова родини товаришував із тепер загиблими Миколою та Ніною Грибами. Чоловіки працювали разом.
«Коля був головним інженером, а Сергій – шофером на одному підприємстві, тут у нас Коля йде вранці на роботу, заходить до нього на чай. Ніна – та в обід заходила до Наталі. Мужики на рибалку їздили разом. Близькі стосунки були», – говорить Кожеуров.
Із синів Мамонів пенсіонер більше згадує, яким був наймолодший, Дмитро, – чемним і спортивним.
«Хлопці з вулиці отут у мене перед двором бігали у футбола, он там досі ті каменюки валяються, які вони клали замість воріт. Дмитро завжди питав дозволу, мовляв, чи можна ми тут будемо грати? Коли вже дорослий став, я все жартував: «Дімко, ти мабуть, генералом хочеш стати». А він сміявся: «Та ні. Хіба полковником», – переповідає Кожеуров.
Олександр Муховатий, який втратив в одну мить батьків і бабусю, із сусідом Дмитром Мамоном він дружив змалечку.
«Ми з трьох років були найкращими друзями. Я дуже помилявся в ньому. Хоча й досі не можу осягнути, усвідомити все це, я згадую якісь ситуації, історії і розумію, що він по життю завжди був лукавим. А в окупації це все вже вилізло. Та взагалі всі Мамони поводили себе, наче вони – царі та боги тут, а насправді вони – гидкі пішаки росіян», – зазначає Муховатий.
Він особисто бачив, що середній брат Олександр Мамон чергував на ворожих блокпостах.
«Інколи їздили з батьком в окупований Куп’янськ, щоб купити хоч якісь продукти. Виходу не було. То бачив Сашка. Впізнав нас, опустив очі. Може, соромно стало, що він прислужує. Кацапи стоять у броніках, шлемах, з автоматами, а той – звичайні штани, футболка, кепочка», – згадує Олександр.
Він вважає, що впевненими «рускомірцями» брати стали через виховання Мамона-старшого.
«Назагал Сергій нікому нічого такого не говорив, але ж не самі собою хлопці такими тварями стали. Якось, коли ще ми були в окупації, Дмитро виводив мене на відверту розмову, казав, що Буча та Ірпінь – це фейк, постановка, що Путін хороший, і з ним у нас все буде зашибісь. Я йому кажу: «Діма, ти *бонутий. У тебе однокласники, друзі дитинства загинули недавно під Бахмутом». Але то як до стіни було. Єдине, що він знав про мої переконання і не здав росіянам. Мене не чіпали. Напевне, тоді ще була в нього якась совість», – розмірковує Олександр.
Найжахливіші подробиці про діяльність Мамонів у Грозі розповідають ті, хто відчув її на собі під час окупації. Майже навпроти зруйнованого кафе мешкає Любов Плетінка, 34-річного сина якої, учасника АТО, окупанти викрали з дому за наведенням Володимира (сина Сергія Мамона від першого шлюбу).
«Старший брат – найгірший. Який він жорстокий! За сином прийшли 18 липня (2022-го, – ред.), три дні в Шевченковому били – катівня була у відділку поліції. Ще привозили якогось кадирівця, той з булавою, якоюсь ще трубою всіх бив і лякав. Потім сина відвезли кудись із мішком на голові. Не сказали куди. Я їздила шукати у Куп’янськ. Возила передачі, то брали, люди, що так само стояли по добі в черзі, щоб щось дізнатися і передати, казали, як беруть, значить, там. Виявилося, місяць тримали у клітці. Допити, а побої які! Він повернувся чорний увесь. Тепер з психікою таке… Мамон бив найбільше. Фашист», – говорить Любов.
Вона зазначає, що катував Володимир й інших жителів Грози, які раніше служили в ЗСУ, а також упіймав місцевих, що намагалися пошкодити росіянам техніку.
«Один чоловік, атошник, майже пів року переховувався. І в посадках, і коло ставків жив. То прийшли росіяни з Володимиром і били його дружину і сина прийомного, неповнолітнього хлопця. Як нас звільнили, то він зразу подався на фронт. Загинув у Бахмуті», – каже Плетінка.
Вона переконує, що й голова родини Мамонів, і його дружина Наталія (матір Олександра та Дмитра) фактично теж діяли в інтересах окупантів.
«Нехороші вони люди, жорсткі, жорстокі, зверхні. Наташа ж працювала в кафе, під час окупації теж. Вона спостерігала, слухала розмови, знала, хто алкоголь купив, хто випив, повідомляла це Сергію, а той – Вові. Людей хапали, підстерігали, щоб під будь-яким приводом забрати автомобіль чи трактор. Володимир давно жив у Чкаловському (селище у сусідньому Чугуївському районі за 30 км від Грози, – ред.). Від батька знав усе про село», – розповідає Любов.
Ще жінка згадує і давню історію – таку, що вже «не для преси» і не за темою. Та й вона додає штрих до родинного портрета Мамонів.
«На початку 90-х це було. Захворіла свиня. Ветеринара викликали, він проколов і сказав, щоб тварина трохи вільно по двору порухалася. Та ми забули хвірточку накинути, вона втекла, та – на городи. І що? Сергій Мамон її загнав і заколов. Ми її пів ночі шукали по селу, а вона вже порубана в його погребі лежала. Міліцію викликали, та ніякого ходу заяві не дали», – говорить Плетінка.
Убили 59 людей: криміналісти ідентифікували всіх загиблих в селі Гроза
Андрій Козир, перепоховання якого відбулося 5 жовтня у Грозі, та його син Денис на початку повномасштабної війни покинули заробітки в Польщі, повернулися в Україну і пішли на фронт. Родина Мамонів натомість раділа приходу росіян і всіляко їм допомагала. Невідомо, чи були раніше між цими родинами якісь конфлікти. Сусіди лише підтвердили, що Денис Козир і Дмитро Мамон майже в один час навчалися в Куп’янському автотранспортному коледжі та мешкали в одному гуртожитку. Слідство наголошує на тому, що Мамонів про інформував хтось із місцевих жителів, зокрема, час поминального заходу і кількість присутніх.
Комментарии