У жителя харківської Основи, кобзаря Степана Квітки життя склалося, як у вірші Тараса Григоровича Шевченка: “У всякого своя доля і свій шлях широкий…”
І “шлях широкий”простелився – етапом на Бахмут, і доля оригінальною виявилася – показувати нащадкам недолугість історичних стереотипів. Ну, де б, здавалося, українські кобзарі, а де – завод імені Малишева? Не те, що у “громадській свідомості” – у голові фаната-історика вони на різних полицях лежать. І ці полиці – геть не сусідні!
А у Степана сусідили! Бо він на тому заводі працював. Токарем по металу. Тоді, коли завод ще “Харківським паровозобудівельним” називався. А вільний від роботи час Степан присвячував кобзі і… боротьбі за права “трудящого люду”. Бо належав, собі на горе, до вельми цікавого крила УСДРП – “лівих незалежників”.
Про існування в денікінському Харкові ще й українського підпілля вперше дізнався років зо п’ять тому. З радянської слідчої справи. Кричуще “антистереотипної”!
Бандурист, Харків, 1924 рік
Наприкінці 1920-го чекісти намагалися підвести під “вишак” Данила Тимошенка, станового пристава Харківського повіту часів денікінщини. Не за конкретні злочини – за посаду. І за безприкладне нахабство. Бо шо це за фігня: “білий” полковник відмовляється тікати з Харкова разом зі “своїми”?! Ще й поводить себе так, немов у нього совість чиста.
На захист Тимошенка піднялися… недострілені денікінцями підпільники: та він нас всю окупацію прикривав! І документи справжні постачав. БЕЗКОШТОВНО! Казав, “я такий же селянин, як і ви”.
Більшовик Чаплигін, анархіст Дондук, українські есдеки Пец та Полуян (хай пам’ятають харківці їх імена!) виявилися здатними на благородний вчинок. До їх клопотань додала своє слово і Наталя Семенова, безпартійна дружина покійного Квітки: Тимошенко, скільки міг, прикривав мого чоловіка!
Здається, так воно і було. Підпілля діяло з липня, а контррозвідка завітала до Квітки лише у ніч на 9-те жовтня 1919 р(ст. ст.). Шмонали ретельно, та ні греця компрометуючого не знайшли. Хіба що кобзу і червоні шаровари. Але Степана все одно на Холодну Гору заперли. Очевидно, був “сигнал”.
Дізнавшись про арешт, застрайкували робітники Степанового цеху. 10-го Квітку випустили, та за три дні по тому закрили знову. А 29 жовтня, о 4-ій годині ранку, в конторі каторжної тюрми його судив військово-польовий суд.
Протоколу засідання не бачив. Лишилися тільки свічення людей, котрі були при тому присутні. Питання Квітці ставили цікаві: “Зачем вы одеваете красные штаны? Почему играете на малороссийском инструменте? Разве нет для этого балалайки?”.
У підсумку, шаровари з кобзою на 8 років каторги затягнули. Та тільки відбути їх Степанові не судилося. 23 листопада (6 грудня) 1919 року він вийшов на етап. Ще з 2 164-ма чоловіками! Нічого і близько схожого не було раніше в історії Харкова.
Я би радив “історичним реконструкторам” звернути увагу на цю подію. Особливо тим, кому золоті погони ночами сняться. Бо якраз 3-й Корніловський зеків конвоював. От би взяли і відновили все це на згадку про “белых рыцарей”! Скажімо, стрілянину з кулеметів по натовпу “співчуваючих”. Чи ґвалтування зечок на лютому морозі.
Можна залучити і любителів «червоних» реконструкцій. Щоб потім їх у Дінці потопити. Як це зробили справжні біляки зі справжніми комуністами.
…У стужу та заметіль вирушила тоді вельми барвиста компанія. Недавній денікінський полковник йшов поруч з майбутнім начальником одеського НКВД, а вагітна есерівська терористка сусідила з колишньою секретаркою Християна Раковського.
Чого б туди ще й кобзарю-токарю не потрапити? Щоб анархістам-нальотчикам не так нудно було. Степан був одним з тих 812-ти, які, попри все, добралися до Бахмута. Не розстріляли, не втопили, не заголили в Добровольчу армію. Щоправда, і втекти не пощастило. А в Бахмуті і зовсім доля відвернулася: доконала кобзаря підхоплена на етапі хвороба.
Одні тільки спогади залишилися.
Про “веселого, вічно бадьорого, непосидючого товариша Квітку, якого знав весь харківський пролетаріят, як гарного промовця, а паровозники – як вірного, щирого товариша і кобзаря, що в товариському гурті розважав своєю грою і піснями”.
Відспівався…
Комментарии