В історії Мироносицької церкви м. Харкова, підірваної 87 років тому, слово ВПЕРШЕ зустрічається дуже часто. Про те, що саме вона відкрила список харківських храмів, знищених Радянською владою, я вже колись писав.
ПЕРШИЙ священник, розстріляний у Харківській губернії, теж мав до неї “прямий і безпосередній” стосунок.
О. Яків Любарський, убитий в Ізюмському повіті червоногвардійцем Самраєвим 7 квітня 1918 року, доводився рідним братом протоієрею Миколі Любарському, автору книги “Харьковская Крестовоздвиженская (Мироносицкая) церковь”, який прослужив у цій церкві багато років.
За два тижні до трагічної події, 22 березня 1918 року саме у Мироносицькій відспівували ПЕРШОГО у Харкові радянського керівника, убитого “контрою” – заступника коменданта міста Олександра Свєта. Більшовика, коли вірити мемуарам Стьопи Саєнка. В будь-якому випадку, Свєт був щонайближчим другом і соратником кривавого Павла Кіна.
Опис похоронної процесії, яка завітала тоді до церкви, ПІДІРВЕ ДАХ будь-кому, хто звик чітко розкладати по поличках персонажів вітчизняної історії: оце- цяця, оце – кака.
Ага, щас!
Перераховую персонажів: сурмачі на конях, Кін з комендантським взводом, духівництво і хор півчих Мироносицької церкви, панцерник “Мститель”, єврейські бойові дружини, кінна міліція, партизанські загони. І зустрічав усю цю орду почесний караул під церквою – загін Сановича. В історії міста, багатій на лютих відморозків, небагато знайдеться страшніших за них.
Православна символіка уживалася з червоними прапорами і написами на ідиш, а грали не “Інтернаціонал”, а “Коль славен наш Господь в Сионе”.
Це не шиза, насправді – РЕАЛЬНИЙ Харків того часу.
Реальністю є і те, що липні 1905-го Мироносицька церква стала ПЕРШОЮ у місті, де в межах огорожі відбулася… революційна маніфестація.
Поминали убієнних у Пітері під час “кривавої неділі”, саме пів-року виповнилося.
Ну, і пристрасті вихлюпнулися через край.
Довелося на церковному подвір’ї попрацювати поліції.
Варто згадати і ще один випадок із розряду унікальних.
1 лютого 1929 року з церковної дзвіниці з превеликими труднощами і, думаю, з дикими матюками, знімали труп 65-літньої бабусі.
Громадянка С., начебто, мала намір покінчити життя самогубством.
Та Господь не дав согрішити: серце зупинилося раніше, не витримавши важкого підйому.
Часто доводиться чути: шкода, що старі будинки не можуть розмовляти!
Та слава Богу, що мовчать!
А то б розказала Мироносицька, коли б збереглася…
Ну, нічого.
Сьогодні я за неї.
І ще не закінчив…
Комментарии