Що дарує нам початок року?
В першу чергу нірвану. Нірвану у всьому: у скитаннях від магазину до магазину, від ринку до ринку й зрештою від столу до столу; у загостренні в очікуванні на диво, на те, що припиняться обстріли на окупованих територіях Донеччини та Луганщини, на те, що наші захисники, наші воїни зможуть підняти якусь там чарку чаю або чогось іншого за світле Різдво й за мир у 2016 році. Нірвана дозволяє повірити у те, що все це неодмінно станеться.
Зрештою щирість тостів й посмішок зростає, як зростає градус за святковими столами. І в цей час ми всі з вами, всі хто святкують 25 грудня чи 7 січня — ми всі з вами рівні й щиро зичимо один одному тепла й любові. То чому ж нам всім не робити це одного чудового дня й все ж таки сісти за один стіл. Скуштувати й розділити разом вечерю!? Чому ми з вами так легко завжди піддаємось двом найгострішим та найболючішим питанням у світі — політиці й релігії.
Що перша, що друга річ вони так чи інакше підлаштовуються під масу, під нас з вами, під народ. Якщо політики цілковито дихають тим, чим дихає народ, то й релігія, на мою скромну думку, далеко не пішла — є основний закон (Біблія), якого варто було б дотримуватись, але без народу він нівелюється.
Колись новий рік святкували першого березня, колись його святкували першого вересня. Тепер ми святкуємо Новий Рік з усім світом (майже з усім), то чому не вдихнути і пару хвилин не подихати, зчепити зуби й не перенести святкування Різдва на одну дату з тими, в чий бік направлений наш вектор. Чому не поєднати наші столи й бодай не спробувати переплести наші різдвяні дива!?
Я б не сприймав й навіть не намагався сприймати перенесення дати під гострим та суперечним словом “нав’язування”. Я б дуже волів би, щоб нашій владі вистачило мудрості викласти на тарілочці прості й незамислуваті факти того, що ми як мінімум нічого не втратимо, якщо піднімемо чарку за світле свято Різдва 25 грудня, що ми як максимум наблизимось до тих канонів, за якими мали б жити завжди. Цей наш дорослий і виважений крок оцінить світ й поплескає по плечу, обійме та зрештою прийме в родину, шлях до якої розпочався пару років тому з виходу п’ятдесяти людей на майдан Незалежності в Києві.
Цього року я святкував новорічні й різдвяні свята і з українцями, і з кримськими татарами, і з молдованами, і з новими знайомим з західної України й знаєте що!? Було добре та смачно.
Ми говорили та сперечалися, сміялись і згадували, дякували й обіймались, ми з вами друзі вже достатньо мудрі, щоб хапатися не за кулак, а братися за голову.
П.С. “Треба бути терплячими”, – кричали ми з вами на початку. “Поляки реформи проводили й у Євросоюз вступали он скільки”. Пройшов рік й ми вимагаємо від нашого любого/нелюбого/гарного/негарного уряду ледь не прямих безкоштовних рейсів до Франції, бажано одразу в Ніццу. Це я не до того що треба повертатись на початок, це я до того, що треба згадати наскільки глибоко була наша лінія старту.
П.П.С. все ж таки ми подорослішали, якщо прийшов час говорити про наші душі
Комментарии