Знайомтесь: товаришка Єсава Олександра Василівна – більшовик-довгожитель та багатолітня мешканка легендарного будинку по Сумській, 59. Вирішив заради свята 8 березня кумира феміністкам підкинути. А чого, ні, врешті-решт? Давно вже на цю дамочку окрему теку збираю.
Як щирий і невиправний сексист, зізнаюся відразу: цікавила вона мене опосередковано. Оскільки певний час була “бойовою подругою”, пардон, законною дружиною товариша Кіна Павла Андрійовича – головного організатора і натхненника червоного терору у Харкові.
Серйозний товариш. Поважаю! Носив у кишені по парабелуму і, коли вірити спогадам Саєнка, влучно стріляв з обох рук відразу. А на засідання Харківського Совдепу традиційно з маузером приходив. Бо той виглядав ефектніше. Постукає пальцями по дерев’яній кобурі – і тиша у залі лягає.
У 1918-му він був комендантом Харкова, у 1919-му – голова президії губвиконкому. В 1921-му доріс навіть до наркома внутрішніх справ УСРР. А потім якась придибенція сталася – і почало його носити “по странє вєлікой”. Нові міста, нові посади. Але такого рівня влади, як у Харкові, він вже ніколи не досягав.
Довго я не міг второпати, що змусило Кіна покинути місто, в якому він користувався просто фантастичним авторитетом. Скільки паперів перерив, яких тільки теорій не побудував! “А ларчик просто открывался…”.
Зрозуміло, що і дружина у такої людини мала бути відповідною. Більшовичка з дореволюційним партстажем, організатор червоногвардійських загонів на Донбасі – Дружківка, Констаха. У 1919-му – заступник начальника політвідділу дивізії, у 1920 році – замнач політвідділу армії. Потім – секретар Бахмутського повіткому.
Скількох чоловіків на той світ відправила, точно не знаю. Але думаю, що багато, бо наступна посада серйозною була: член Верховного трибуналу УСРР (Верхсуду – після реформи). У 1924-25 роках Волинський губсуд очолювала. І спати їй тоді доводилося не з Кіном, а зі стволом під подушкою. Бо листи з анонімними погрозами мішками надходили.
З притаманною їй партійною скромністю Олександра розповідала пізніше, що відмовилася від охоронця. Навіщо, мовляв, людину підставляти? Двох бандюків, казала, я й сама запросто покласти могла. Ну, а як більше, тут уже й охоронець не допоможе…
Олександра Єсава – більшовик-довгожитель та багатолітня мешканка легендарного будинку по Сумській, 59
Та повернімося до “ларчика”. Ну, чого б не жити, здавалося, з таким же відморозком? На збори би разом ходили. Чи, там, в тирі тренувалися. Або й на живих людях. Але ні – не зрослося.
Перші підозри з’явилися, коли почав підраховувати сестер Олександри – їх ще П‘ЯТЕРО у сім‘ї було. Крім нашої героїні, у Харкові опинилися двоє – її близнючка Анастасія, і наймолодша Євдокія.
Ось що писала про близнючок газета “Красное знамя” від 7 листопада 1978 року: “Их постоянно путали даже в семье… Знакомые и друзья, не говоря уже о посторонних, постоянно ошибались, принимая одну сестру за другую. Однажды молодой человек объяснился Шуре в любви, думая, что это Анастасия”.
А тепер згадайте, що було з освітленням в буремні революційні роки. Та ото ж! Шановний Павло Андрійович теж якось переплутав…
Очі рогом полізли, коли таке почув! Вперше в житті “нє атвєчаю за базар” і не буду називати джерело, але воно походить з того самого, оповитого легендами таємничого будинку на Сумській. Грозу бандитів, ініціатора сумнозвісних розстрілів на місці, одна сестра банально застукала з іншою. От тільки не знаю точно, з якою саме.
Тому і змушений був товариш Кін покинути славетне місто над Лопанню. А без нього, крутого, завалили к бісу усю боротьбу зі злочинністю.
…Коли це й байка, то вельми показова.
Комментарии