Перечитую вкотре “Большевики Харьковщины в борьбе за власть Советов” Куличенка (1966 р.). І хочеться крикнути у медіа-простір: та що ви знаєте, шановні, про “гібридну війну”?! У листопаді-грудні 1918-го більшовики капостили Директорії так, що жодним путінгам не снилося.
Організовували у Харкові не тільки страйки, а й відверті диверсії. Гінці з баблом ледь не натовпами з Москви прибували. І все це під дикий лемент про нехтування правами робітників і петлюрівський терор. У 1966-му вже можна було відверто писати, як постачали зброю підпільним дружинам, як місто без води і світла залишили, як організували залізничну катастрофу, що на три дні харківський вузол паралізувала. Та монографія Куличенка – то ще так, квіточки.
Ягідки – невидані спогади більшовиків про цей же період. Отам і зовсім убойний фактаж! Та якимось дивом болбочанівцям вдалося арештувати підпільний страйком. І трьох найбільш затятих без зайвих базарів мордами до стіни поставили.
“Озверевшие бандиты, палачи!” – захлинається Куличенко на сторінці 58, розповідаючи про цей епізод. Про катастрофу, щоб ви знали – на сторінці 57. І от я думаю: автор, шо, з глузду з’їхав?
…Іронія долі: за петлюрівців помстилися денікінці. Кістки Поніса, Прієдітіса і Шевченка, урочисто закопаних перед Успенським собором, вони витягли у червні 1919-го. І кудись викинули нах. А одного з головних організаторів падлянок на залізничному вузлі – товариша Гулого Костянтина Макаровича, свої ж у “заповітну годину” замочили. Що не може не тішити. Спасибі, що дали йому час вельми цікаві спогади залишити.
Комментарии