Заслуги Руднєва перед революцією, або Чому він не потрібен в українському Харкові

Аватар пользователя Эдуард Зуб
Эдуард Зуб
0

Питання про перенесення тіла Руднєва з майдану імені Героїв Небесної Сотні на один з харківських цвинтарів уже перейшло у практичну площину. Тому вирішив підкинути кілька аргументів на підтримку цієї акції. На щастя, їх не бракує. І всі, як один, походять з авторитетного джерела (див. фото).

У лютому 1919-го харківські "Известия" про заслуги Колі перед революцією писали неодноразово. Найбільш докладно висловилися Артьом та Рухимович. Перший зробив це з притаманною йому емоційністю та майстерністю, другий не уникнув казенщини. Зате додав конкретних фактів.

gazeta.jpg

То ж спробуємо глянути на всю цю писанину з точки зору громадянина незалежної України. Рухимович:"Во время переброски контрреволюционного офицерства... на Дон к Каледину. Коля со своим славным полком направляется на линию Белгород-Готня и уничтожает врагов рабочего класса".

Ну, тут не може бути претензій. Коли вірити Миколі Чеботарьову, червоних підтримали тоді вогнем дві українізовані батареї з Харківського гарнізону. Ще й польські легіонери підпряглися. Бо "єдінонєдєлімци" не лише більшовикам добряче остогидли. Та дуже скоро союзники розісралися...

Цитую Рухимовича: "Во время октябрьского переворота Коля мобилизует все, что можно, чтобы стереть с лица земли контрреволюционные части Рады и чугуевских юнкеров, угрожавших Харькову". В принципі, цього достатньо. Але є нюанси. "Стереть с лица земли" – то перебор.

Трьома абзацами нижче Рухимович зізнається, що було трохи інакше: "львиная доля почти безболезненного уничтожения гайдамацких частей Харькова принадлежит работе Коли". Він їх не вогнем знищував: "Коля особое внимание направляет на разложение полков Рады".

Точно знаю, що під час роззброєння українського полку на Москалівці в ніч на 28 грудня 1917 року в казармі було поранено сторонню жінку. Та чи Коля направляв бл...й до козаків – питання відкрите. Ані нарядів, ані маршрутних листів за його підписом безалаберна Кліо не зберегла.

Та от наступає квітень 1918-го. Коля – заступник наркомвоєна Донецько-Криворізької республіки. І старші товариші кидають його під танк: "В самую критическую минуту, за день до падения Харькова, ему поручена оборона города".

Цю справу Коля успішно завалив (в тих умовах з нею хіба що Геракл би справився), зате виявив особисту мужність. Цитую за Рухимовичем: "Он последний, отступая с Холодной горы, направлял эшелоны по линии Балашов – Чугуев под огнем немецкой батареи".

Щоправда, за версією Артьома, "героїзм" виглядав інакше: "Он ушел из Харькова, когда город был уже занят немецкими войсками. Ему пришлось сбросить командную тужурку, чтобы не быть опознаным".

Не узгодили свідчення керівні товариші! Не знали, що за сотню років їх будуть "очняками" мордувати. Взагалі, допис Артьома виглядає більш щирим.

Про вимоги харківських робітників перевезти тіло героя з Царицина до Харкова він не згадує. Пише інакше: "по постановлению Исполкома Харьковского Совета в Харьков привезено тело погибшего под Царицыным Коли Руднева".

pohorony_rudneva.jpg

Більшовики біля труни Руднєва в залі очікування Південного вокзалу. Чого очікувати всім іншим, видно з напису на центральному плакаті. "Пять лет". Сборник статей и и воспоминаний, посвященных пятой годовщине Октябрьской революции. - Харьков, 1922 г. 

Погодьтеся: мало схоже на народну ініціативу. Між іншим, Артьом написав це 5-го лютого 1919 року, за два дні до офіційного повідомлення про подію. Ховали Колю 9-го. Залишився докладний опис траурної процедури, але про неї – іншим разом.

Зараз підсумуємо. Герой явно червоний. Українським частинам тільки капостив. Наскільки успішно – питання відкрите. Бо некрологи – традиційно компліментарний жанр. Та в будь-якому випадку: навіщо нам його кістки у центрі міста?

P.S. Знімок Будинку судових установ зроблено десь за п'ять місяців після того, як перед ним поховали Колю Руднева. Червень 1919-го, максимум – липень.