Чи подолана корупція в держзакупівлях: погляд юриста

Аватар пользователя Алексей Харитонов
Алексей Харитонов
0

Харківський юрист, який входить у п'ятірку кращих спеціалистів за рейтингом Legal Awards 2017 та займається антікорупційним напрямком, розповів як насправді живеться корупції в Україні в ексклюзивному блогу для NewsRoom.

Пару тижнів тому прем’єр-міністр України Володимир Гройсман в інтерв’ю грузинській версії журналу “Forbes” повідомив, що в Україні “список сфер, де процвітала корупція, очевидно скорочується”. Серед іншого наголосив, що корупція є перебільшеною проблемою, а в ряді сфер — зокрема, держзакупівлі, продажу природного газу, закупівлі ліків — так і взагалі подоланою. Розглядаючи справи, які щодня зустрічають мене в робочих кейсах, розмовах у судових коридорах та й просто в медіа, намагаюся зрозуміти: чи це був жарт політика, чи його необізнаність в корупційних махінаціях в указаних сферах.

Показово, до речі, що через декілька днів після публікації інтерв’ю, реагуючи на хвилю публічного обурення заявою, Володимир Борисович на засіданні Кабміну говорить: мовляв, його неправильно зрозуміли, і, звісно, він є прихильником жорстокої боротьби, й таке інше. Вражаючий патерн поведінки українських політиків: контрреагуючи на суспільну реакцію на сумнівні заяви, перекладати вину на читача – “ви не зрозуміли, ви не вчиталися”.

45_main.jpg

Володимир Гройсман на засіданні Кабміну. Фото: Новое Время

Ми от із колегами – вчиталися.

Зосередимося суто на “подоланій корупції” в сфері держзакупівлі. Голова уряду називає значним досягненням створення системи Prozorro. Сама по собі поява Prozorro, безперечно, значний крок, та вже сьогодні ця система є нічим іншим як пристосуванням корупції до нових умов, приховуваннями її за обличчям “ефективного” реформування.

До торгів масово допускають учасників, які не відповідають вимогам, або навпаки: прописують тендери що називається “під кума”. І, звичайно, безліч випадків відхилення пропозицій, єдиний недолік котрих у тому, що вони кращі за пропозиції “своїх”.

От, скажімо, Київський перинатальний центр проводить тендер на прання білизни. Одна з вимог – наявність виробничих та адміністративних приміщень, що знаходяться в приватній власності постачальника. Друга – досвід роботи на ринку послуг не менше п’яти років. Будь-кому, хто знайомий із системою держзакупівель, зрозуміло, що обидві ці норми – ні що інше як обережне просовування “своїх” і виштовхування сторонніх учасників.

Ще очевидніше і смішніше з НАК «Нафтогаз України». У тендері на закупівлю броньованого автомобіля преміум-класу “Нафтогаз” зазначає в оголошенні марку автомобіля Mercedes. Чому саме Mercedes? Чим керується закупівельник? Чому він так відверто звужує коло постачальників автомобілів преміум-класу?

wp_20160713_14_57_25_pro.jpg

Mercedes, який пропонували купити НАК "Нафтогаз". Фото: www.segodnya.ua

Або от тендер регіональної філії “Львівської залізниці” на закупівлю кабельної продукції. Тендер виграє ТОВ “Техелектропром”, якому залізниця платить на 2,3 мільйони гривень більше, ніж могла б заплатити іншим учасникам. При цьому інші учасники тендеру, ТОВ “Дніпет-Україна” та ТОВ “Кабель Центр Україна”, пропонували ціни, істотно нижчі.

Формальна причина відмови учасникам з більш вигідними пропозиціями – надання деяких документів без перекладу українською. Безумовно, документи мають бути надані державною мовою, але, от чесно, – коли закупівельник справді зацікавлений у вигідній пропозиції, він спокійно звертається до поставника з проханням надати документи в належному вигляді.

Але найсмішніше інше: тендерному комітету не сподобалось, що один із учасників пропонує продукцію з гарантією вищою, ніж зазначена в умовах тендеру. Тендерна документація вимагала 2,5 роки, ТОВ “Дніпет-Україна” вказала гарантійний термін на свою продукції три роки.

Що ж до закупівлі лікарських засобів і медичних виробів, то взагалі складається відчуття, ніби вимоги законодавства щодо забезпечення відкритості, прозорості та конкурентних засад при проведенні торгів за бюджетні кошти на цю сферу сьогодні не розповсюджуються.

На міжнародні організації не покладається обов’язок оприлюднювати інформацію про учасників закупівель, їх цінові пропозиції, термін постачання. Відсоток закупівель медичних виробів украй низький: на квітень 2017 року – близько 17% від запланованого за гроші 2016 року, за програмою дитячої онкології це всього лише 9% лікарських препаратів, серцево-судинних захворювань — 2,5%.

На перший погляд може бути не зрозуміло, а де ж тут корупція? Немає закупівель — то начебто немає і зловживань. Зловживання ж тут якраз у тому, чому цих закупівель немає. Існує величезна кількість виробників потрібних препаратів і медзасобів (як вітчизняних, так і іноземних), а закупівель і вчасних поставок немає. Чому? Тому що замовники тендерів не знаходять як реалізувати власну матеріальну зацікавленіть

2b2a89557cc0f11a3b79a7caa9c6903f.jpg

Фото: Стоп Поліо Україна

Найсумніше при цьому те, що багато ліків, поставлених за минулі роки, надходять з обмеженим строком придатності, тому багато з них доведеться утилізувати.

Корупційні схеми в галузі газо- та вугледобувної промисловості, яку Гройсман ставив у приклад, можна перелічувати без кінця. Від  27 квітня 2014 року і 25 червня 2015 року провадяться досудові розслідування по кримінальних провадженнях щодо злочинних схем ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах. Нагадаю, причетним до них є колишній міністр екології та природних ресурсів України, власник найбільшої приватної газовидобувної компанії Микола Злочевський. До теперішнього часу ці провадження не переходять на етап судового розгляду. Необхідні процесуальні та слідчі заходи не проводяться — зокрема, не було повідомлено про підозру ні пана Злочевсього, ні жодного із його найближчого оточення.

Порушено кримінальну справу і за корупційною формулою “Ротердам +” з продажу українського вугілля за ціною імпортованого, на мільярди гривень. І знов безрезультатно.

Свого уважного розгляду, як на мене, чекає й інша формула продажу газу, “Німецький хаб”. Та замість ґрунтовного аналізу реалій і законного стимулювання органів правопорядку до глибоких розслідувань, наші урядовці займаються гучними заявами, спрямованими — на кого?

Хто має прийняти за чисту монету повідомлення про подолання корупції в Україні? Іноземний бізнес, який досі масово уникає українських ринків? Міжнародні партнери, котрі вже відверто заявляють про готовність відмовити Україні в фінансовій підтримці, якщо програми боротьби з корупцією не запрацюють? Середній бізнес, котрий намагається чесно знайти своє місце на ринку, в тому числі — держзакупівель, а його виштовхують, тримаючи місце під безкінечних “кумів”? Чи, може, ми, правники, котрі щодня вимушені відстоювати права цього самого бізнесу, оскаржуючи неправомірні рішення тендерних комітетів, аналізуючи підґрунтя закупівельних вимог і таке інше?

А може, це така форма самонавіювання? Видати бажане за дійсне, аби магічним чином наблизити його настання? По щирості, хотілося б покладатися не на магію, а на дієву правову систему.